Наглядѣуся я, братцы, на гульню… Во гульня! Гэта гульня не тое, што съ кочергой у перетяжки. Ты, знацца, къ себѣ тягнишь, а я къ себѣ тягну, а больши ничего… Гэта не гульня-а!
Коли я видіу? А вотъ, якъ у губерню на счетъ Авласа ходіу. Якъ ина завецца?.. Ай, трудно успомнить… Вотъ на языкѣ ворочаицца… Били… били… Хварѣй ее голова — не вспомню. Ну, ладно. Иду ета я по вулицѣ… Гдѣ постою, гдѣ погляжу. За одинъ вуголъ зашеу, за другій, къ бѣлой каменицѣ повернуу и стою. Тады — зиръ коло боку, ажъ черезъ вокны видны мальцы настоящіи, съ благородныхъ пановъ. И у каждаго кій у рукахъ. Я притуліуся, а голову уверхъ просунуу и усе вижу. Посередъ хаты большій зеленый столь на ногахъ, вотъ якъ, примѣромъ, палати. На столѣ яблоки блискучіи, ти то, можа, такъ съ чего-нибудь зроблены. Мальцы кіями по тыхъ яблокахъ то оттуль, то отсюль, а нѣкоторыи налегають пузомъ, во гэдакъ, а другіи ноги — ва гэдак, бокомъ на столъ… И мукой пальцы обсыпають, штобъ кій ходіу… Ну и жарить по яблоку, а яблокъ летить—летить, якъ маланья, да у берегъ—лопъ!! Отскочить, а енъ опять наляжить, ноги до стѣны оттопырить, тады мѣтить-мѣтить и — ляпъ, а яблокъ жигъ у вуголъ! А мальцы, што кругомъ ходють, носы повѣсивши, го-го-го!!
… Быць яны там угарэлі, так і ходзяць хамянём,
Загудзелі, заскрыпелі, аж смычкі бурчаць ваднём.
Музыкант, што йграў у скрыпку, упёр локцем у жывот,
Узваліў нос на кабылку і разінуў дужа рот;
Як прыўдарыць з усей сілы, толькі пыл са струн ідзець,
Пасінелі на ём жылы і пот каплямі цячэць.
Пасьля неяк засмурыжыць, бздрынкнець пальцам па струнах,
Бараду уверх падымець, а смычком тым мах ды мах.
Трубач рэдка, але ёмка раз-па-разу заравець,
Сьціхнець троху, пасьля лоўка усім тахту задаець
Разам йскрыпкі падхвацілі і басэтля завяла,
Усіх як ёсьць аглушылі, тут пацеха і пашла.
Пачаў першы ў акулярах пан парадак завадзіць,
А за ім усе у парах сталі мазурку хадзіць.
Кожны рукі растапырыць і ляціць—вот як арол,
Ляпнець нагой ды падкінець, скрабянець падошвай пол.