Старонка:Тарас на Парнасе і іншыя беларускія вершы.pdf/28

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

Пригоженькій кавалеръ.
Часто ёнъ на стойку вокомъ
Мѣтить въ раздумьи глубокомъ,—
То́ пріёмный охвицеръ.

Вотъ, съ кресла маршалъ схватився,
Всимъ у поясъ поклонився,
Табакеркой заскрипѣвъ;
Дали крикнувъ до дозорцы:
Нехай начнуть однодворцы!
Ды й зновъ на мѣсто присѣвъ.

Тутъ ли боковой раздався
Святлицы жало́бный стонъ,
И найпершій показався
Нашъ знаёмый аканомъ.

Якъ пришла шляхти тревога,
Штобъ бумаги всякъ складавъ,
Ко́номъ съ допущеньня Бога,
Въ однодворцы попавъ,

И вотъ, мовлявъ неурокомъ
Кажучи, погана честь,
Треба жъ быдто бы нарокомъ
На очередь ему влѣзть.

Якъ вола вяду́ть на бойку,
Такъ ако́нома подъ стойку.
Ёнъ жа не потягня й потъ,
Да скорчився у клубочекъ,
Зъ дохтора ня зводить вочекъ
И такъ стогня, што крый-Богъ.

Дохторъ важно приступая
И некрута обгляда́я—
Зубы, ноги, боки, станъ.
Потуль коло яго тупавъ,
Покуль кругомъ не ощупавъ,
Вотъ, мовлявъ коня цыганъ.