Тая бокомъ, тая скокомъ,
Да й такъ возьмуть припѣвать:
«Ахъ, коли жъ я у матульки была,
Якъ вишенька у садочку цвѣла,—
Попалася злому духу, мужику,
Ёнъ высушивъ, якъ липинку у духу.
Наѣхало повенъ дворъ татаро́въ,
Да узяли жъ мойго мужа у полонъ.
Не жаль жа мнѣ, што яго узяли,
Тольки шкода, што ня крѣпко звязали:
Ёнъ, поганецъ, утяче́ть, утяче́ть
Мнѣ головку натовче́ть, натовче́ть
Треба будя стеражчися утекать,
Зъ воробъями подъ стрѣхою ночевать!».
Дали крикнула Татяна,
Обнявши за шію Яна:
«Пошовъ Янка у грибы,
Татяна въ опе́нки:
Споткалися, обнялися,
Якъ дѣтки маленьки!»
А за ёю Халимонъ,
Гудить, якъ царковный звонъ:
«Ой, Божа мой, Божа!
На што я родився:
Состарѣвся, якъ собака,
Досюль не жанився!
Переставъ—Ганка спляснула,
Ды тоненько затянула:
«На вулицы хурта бреша,
А до мяне милый чеша,
А ти чеша, ти ня чеша,
Да не даромъ хурта бреша!»
Вотъ такъ пляшуть, припѣвають,
Хохотъ, лопотъ, крикъ и зыкъ,