Старонка:Тарас на Парнасе і іншыя беларускія вершы.pdf/16

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

А во и самь Юпи́теръ зъ Ве́стой
Пустився, старый хрѣнъ, у плясъ;
Якъ быть жанихъ перадъ нявѣстой,
Заткнувъ ёнъ руки за поя́съ.
А во и Марсъ у новыхъ бо́тахъ,—
Ёнъ, мусить, ботовъ не жалѣвъ,—
Бо зъ ни́мхвами скакавъ до поту
Гулявъ у жмурки и шалѣвъ.
И каждый богъ такъ расплясався,
Што ажъ няможно удержать;
А хто горѣлки настеба́вся,
Того подъ лавку клали спать

XIV.

Во якъ гравъ дударь плясуху,—
Ниякъ Тарасъ нашъ не ўтярпѣвъ[1],
И зъ лавки ёнъ што—ёсти духу
Скакать на хату Полятѣвъ.
Якъ ставъ присту́кавать[2] ото́пкомъ,
Ажъ ротъ разявили боги́:
То ёнъ прито́пнеть, то присви́снеть,—
То шпа̀рко по́йдеть[3] у круги́.
Глядѣвъ Юпитеръ и дивився,
И подъ дуду́ въ ладоши бивъ.
Али къ Тарасу приближи́вся.
И во́ якъ ёнъ яго спросивъ:
«А ты отку́литька, пріятель?
Зачимъ пришовъ ты на Парнасъ?
Ты хто таке́й: ти ты писатель?»[4]
— «Нѣ, мой панокъ! сказавъ Тарасъ:[5]

  1. Не стярпѣвъ.
  2. Притоповать.
  3. У другихъ: ходить.
  4. Ти не писатель.
  5. Нѣ, мой паночекъ: я Тарасъ