Старонка:Тарас на Парнасе і іншыя беларускія вершы.pdf/15

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

Бахъ сиъя́на пѣвъ таки припѣвки,
Што ажъ неможно говорить,—
Ажны ўворомилися дѣвки,
Якъ ставь ёнъ рѣчи разводить!
А Зявесъ такъ настебався,
Што носомъ чуть землю ня рывъ;
Ёнъ вочи жмуривъ и кивався,
Да бытцомъ нѣшто гомонивъ…
Хоть не моё то, правда, дѣло
Не слѣдъ мнѣ, можа, и казать,
Любивъ ёнъ тѣшить грѣшно тѣло,
Часами й ловко подгулять!

XIII.

Али—таки боги́ устали,
Якь всё пофли—попили,
Во́, разомъ у дуду́ зайграли,
Скакать богини почали́.
Узявши хусточку, Вене́ра
Пошла мяте́лицу скакать,—
Пригожа, стройна, черезъ мѣру,—
Перомъ не можно написать!
Черо́вна, то́вста, круглолица,
И вочи́, быть на колесѣ;
Якъ жаръ, горить яе́ сподница,
И стужка[1] впле́тена въ косѣ!
Хапивши ке́лашакъ горѣлки,
Амуръ ящо повесялѣвъ:
Играть почавъ ёнъ на свирѣльки
И дѣвкамъ стройны пѣсни пѣвъ.
Няпту́нъ съ приго́жанькой ная́дой
Пошовъ въ прися́дку казака:
Нябось, и у старо́го гада
Кровь грѣеть, якъ у дѣтюка̀.

  1. Устужка.