Старонка:Тарас на Парнасе і іншыя беларускія вершы.pdf/17

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

Я полясовщикъ съ Путяви́ща,
Чуть-золокъ ся́ньни я зъ двора,
Пришовъ сюды я до повдня ще,
Ды ўжо й домовки мнѣ пора!
Ти ня была бъ, паночекъ, ласка
теюль домовъ мяне отвесть:
Ходивши по горѣ Парнасьской,
Мнѣ дужа захотѣлось ѣсть»!

XV.

Кивнувъ Зяве́сь, и мигомъ Ге́ба
Круне́ни въ миску налила́
И добрую краюшку хлѣба,
Сказавши: ѣжъ! мнѣ подала.
Крупени вволю настеба́вшись[1],
Я ўсихъ подяковавъ боговъ;
Хотуль[2] за плечи привязавши,
Собрався йти ужо домовъ.
Ажъ во́ зяхви́ры подхватили,—
Хто за руку, хто за поя́съ,
И, быть якъ птгушки, потащили
Яны мяне черезъ Парнасъ.
Нясли́ на крыльляхъ, быть якъ вѣтеръ,
И просто принясли́ въ нашь лѣсъ.
Гляжу я: мусить, ужо вечеръ,—
Бо молодикъ на небо взлѣзъ»!..
Съ тыхъ поръ Тарасъ ужо ня хо́дить
Такъ дужа рано по борамъ;
А черезъ гэто ёнъ ня шко́дить
Бярве́ньня красти по ночамъ[3].

  1. Крунени я паспіковавшись.
  2. Кошель.
  3. У другихъ: ёнъ ворамъ.