Старонка:Сборникъ памятниковъ народнаго творчества въ Сѣверо-Западномъ краѣ.pdf/313

To такая, моя доню^[1],
Тобі доля судилася.
— Жалься, Боже, мні вроды^[2],
Высокого зросту;
Липшій было бъ втопытыся
Зъ высокою мосту.
— Жито жъ мое, жито,
Жито зэленое!
Цы всімъ людямъ така біда,
Чи но^[3] моя доля?

|}

(Записалъ А. Будзиловичъ.)

---

CLXXXII.

(Тамъ же.)

Якъ въ батька была, то была мала,
Якъ замужъ пошла, то скоро зросла.
Вжежъ тая дорожка дерномъ заросла.
Ой дэрномъ, дэрномъ — ще й терниною.
Давно бачилася^[4] зъ родиною —
Ой не такь давно, двадцать три літы,
Якъ бачиласа зъ родомъ на світы.
Ой якъ я схочу, терокъ высычу^[5],
До свого родоньку орломъ залечу;
Ой орломъ, орломъ, ще й орлицею,

1. дочка.
2. красоты.
3. или только.
4. видѣлась.
5. значеніе этихъ словъ будетъ объяснено послѣ.