Старонка:Сборникъ памятниковъ народнаго творчества въ Сѣверо-Западномъ краѣ.pdf/280

CXLVIII.

(Тамъ же.)

— Ой заржи, заржи, сивый конику,
Дорогою бігучы.
Ныхай почуе моя дівчина,
Изъ рутки віночка вьючи!
Ой якъ почула; тяжко зотхнула,
Рівнэнько заплакала:
— Чомъ, Ясю, ны бувъ, чомъ ны пріихавъ,
Якъ я тобі казала:
Чи у дома ны бувъ,
Чи коня ны мівъ,
Чи маты ны пустыла?
— Ой я въ дома бувъ и коныка мівъ,
Маты жъ мэнэ пускала;
Старшая сестра, що замужъ пошла,
To тая одражала^[1].

(Записалъ тотъ же.)

---

CXLIX.

(Гродненской г., Бѣльскаго у.)

Ой заржи, поржи, мой сивый коню,
Дорогою бѣгучи,
Ой чи не вчуе моя дівчина,
Зъ рутки віночки вьючи.
Скоро учула — зоря познала,
Што мой Ясенько іидэ.

1. отсовѣтовать.