Гэта старонка не была вычытаная
Вельмужна пани
Талярами сыпэ.
— Не плачь, матко, не плачь,
Бо я сама плаче[1],
За твоимъ сынэмъ,
Жице[2] и панство траце[3].
Ходыла вельмужна
Борамы-лісамы,
Обливала личко
Дрюбными слезами.
Білыі ноги
О камэнь збивала,
Дорогыі шаты[4]
По поясъ мочала.
Ходыть панъ по рынку,
Тяженько вздыхае,
И самъ на сэбэ
Твэрдо нарыкае:
— Що бы я видавъ
Такую недолю,
Давъ бы Петрусёвы
Въ своюмъ двору волю.
|}
(Записалъ тотъ же.)