Гэта старонка не была вычытаная
Чорны бровы надъ очыма,
Кудры вьюцца за плечима,
А що нэбудь заспэвае,
Душу зъ мэнэ выбывае.
Ныхай тому спречка[1] будэ,
Іесць у мэнэ зъ Пульши людэ,
Штыры[2] Пульки дамъ за змінку[3],
За одную Катэрынку.
Що дамъ, то дамъ тому пану,
Що страчу[4] на тумъ стану,
Бы достаты Катэрынку
Гожу, мылу, чорнобрывку.
Ныхай[5] тому мова будэ,
Ныхай судять о тумъ людэ,
За чімъ козакъ мівъ пропасты,
Скажу правду — мушу украсты.
|}
(Записалъ ученикъ Кобринскаго духовнаго училища Новицкій.)
Помѣщаемая ниже пѣсня, по духу и содержанію сходна со многими великорусскими, о чемъ будетъ сказано въ предисловіи.