Щобъ симъ[1] літъ ны бувала.
Дочка ны вътырпила[2], до роченьку[3] прылытіла,
Сіла-пала[4] въ вышневомъ садочку,
Зозулькою заковала.
Въ выдилыньку[5] рано выйшла маты
Воды браты, іі[6] голосъ познала:
„Выйды жъ, мій сыночку, зъ новый свытлыци,
Забыжъ[7] тую рабую[8] зозульку съ правый ручыцы.“
„На щожъ іі, маты, забываты[9]
Треба пойты попытаты —
Може нака рідна сыстрінка,
To запрошу до хаты;
Колы рабая зозулька, то прогоню въ біръ[10] коваты.
Охъ ужежъ бо я лугы затопыла дрібными слезками,
Поглушила я боры жалостнымы голоскамы.
|}
(Записалъ тотъ же.
О помѣщаемыхъ теперь шестнадцати пѣсняхъ замѣтимъ слѣдующее: мотивъ № XXI сходенъ съ XIV, а начало № XXII сходно съ началомъ I и съ концомъ № III.
XV.
(Гродненской губ., Кобринскаго у. село Озяты.)