Старонка:Беларускія апавяданьні (1901).pdf/7

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

6


панецкамъ, а паненки индыччими хвостами отмахиваюцца…

Тады паничъ одинъ якъ разняу глотку, да, якъ заравѣть: мазуррра! и дернуу. за веревку къ тымъ, што у потолку играють[1]. Тыи во весь духъ дернули. А паничи, долго не думауши, схватили паненокъ и пошли-и-и подскокомъ, съ большимъ гукомъ, съ большимъ трескомъ. Я, приглядѣуся къ одному, думаю — самый лѣпшій, ажъ сзаду жарить еще лѣпшій, еще вострѣйшій… А тый паничъ дереть—командуить:, „Мосей, гложи дамъ!..“ И-ихъ показелили вочи — лупують! Узялися за руки: „Гриронъ сади Миронъ!“ — А панича запаить:[2] „абалзонъ—грибозвонъ! Поддайся, у передъ!“ И-ихъ, понадвинулися, якъ стѣна — „Рекульнасонъ!“ — поддалися назадъ. — А тый опять зипаить: „Тулемунты, мазурики!“ — И-ихъ, заработали ногами: — чешуть, чешуть, чешуть, якъ брыкливая кобыла, Стали. Чмыхають. Отдуваюцца. Трутъ лбы. Я отвернууся, поднявъ руку къ носу, а паничъ мене цапъ во за гэто мѣсто. „Миколай Ивановичъ, (это я, значить), пройдемъ вонъ туды“. Прошли туды, гдѣ квяты[3] разложены. Отсюль пошли къ

  1. Гдѣ музыканты сидятъ.
  2. Говорить громко.
  3. Цвѣты.