Сборникъ памятниковъ народнаго творчества въ Сѣверо-Западномъ краѣ (1866)/CXVI

З пляцоўкі Вікікрыніцы
CXV. Я думала, што соунычко зходзитъ CXVI. Я Гриць козакъ зъ-за Дунаю
Беларуская народная песьня

1866 год
CXVII. Ой ты полынь полыня
Еўдакім Раманаў адзначаў штучнасьць гэтае песьні[1].

Спампаваць тэкст у фармаце EPUB Спампаваць тэкст у фармаце RTF Спампаваць тэкст у фармаце PDF Прапануем да спампаваньня!




Помѣщаемая ниже пѣсня доставлена г. Иваном Котовичемъ. Въ эту пѣсню, содержащую въ себѣ много историческихъ чертъ, вкралось, къ сожалѣнію, нѣчто постороннее, ненародное, судя по утонченности — нѣчто панское, именно: маленькая ножка, бѣленькая ручка, зубы-перлы и пр. Этимъ наносомъ мы обязаны панскимъ пѣсенникамъ, распѣвавшимъ народныя пѣсни и переиначивавшимъ ихъ въ угоду и по вкусу пана.

CXVI.

(Гродненской г., Кобринскаго у., въ восточной половинѣ.)

Я Гриць козакъ зъ-за Дунаю,
Козацькое вуйско маю,
Нэ пропущу жаднэй[2] войны,
Въ часъ[3] для Царя нэспокуйный.
А той гетманъ забыяка
Нагайкою сікъ Поляка;
А Французувъ и Турчинувъ
Коловъ, вішавъ сучьихъ сынувъ.
Прывыкъ зъ-малу воеваты,
Ворогувъ нашихъ ганяты,
A пo вуйні спочиваю,
Пью зъ дівкамы и гуляю.
Проіздывъ я світъ широко,
И ныколы мое око,
Такэй красы ны видало
Якъ Ласыцкъ напоткало[4].
Коло Стыру шагувъ трыста,
О вірстъ сорокъ Пинска міста,
Лежить Ласыцкъ — сэло зъ дворомъ,
Облитое якъ бы моремъ.
Тамъ-то я познавъ дівчинку
На имэне Катэринку.
Хочь простого она стану,
Вірно служыть двора пану.
Яка слічна, яка гожа,
Якъ въ румяньцю біла рожа[5];
А въ румяньцю така сыла,
Що всі квяты[6] погасыла.
Якъ зъ коралувъ еи губы,
Ныбы[7] зъ пэрэлъ чисты зубы,
Якъ зъ гэбану[8] волосы чорны,
Походъ жвавый[9] и моторный[10].
Однакъ — въ тую я дівчину,
Такъ ся влюбывъ, ажъ же гыну.
Якъ же еи ны любыты?
Якъ безъ еи можно жыты?
Колы красна яко рожа,
Молодэнька и пригожа,
Нужка мала, ручька біла
Станъ хорошій, мова[11] мыла.
Чорны бровы надъ очыма,
Кудры вьюцца за плечима,
А що нэбудь заспэвае,
Душу зъ мэнэ выбывае.
Ныхай тому спречка[12] будэ,
Іесць у мэнэ зъ Пульши людэ,
Штыры[13] Пульки дамъ за змінку[14],
За одную Катэрынку.
Що дамъ, то дамъ тому пану,
Що страчу[15] на тумъ стану,
Бы достаты Катэрынку
Гожу, мылу, чорнобрывку.
Ныхай[16] тому мова будэ,
Ныхай судять о тумъ людэ,
За чімъ козакъ мівъ пропасты,
Скажу правду — мушу украсты.

(Записалъ ученикъ Кобринскаго духовнаго училища Новицкій.)



  1. Бѣлорусскій сборникъ, вып. 1-2. Кіевъ, 1885. — С. II. (Вікікрыніцы )
  2. ни одной.
  3. время.
  4. встрѣтило.
  5. роза.
  6. цвѣтъ.
  7. будто.
  8. черное дерево.
  9. веселый.
  10. проворный.
  11. говоръ.
  12. споръ.
  13. четыре.
  14. змѣнка.
  15. потеряю.
  16. пускай.