Вікікрыніцы:Проза сёння/красавік
| студзень | люты | сакавік | красавік | травень | чэрвень | |||||
| ліпень | жнівень | верасень | кастрычнік | лістапад | снежань |
1 красавіка
Прапануем да спампаваньня!
„А павярніся-ж, сынку! Які ты сьмешны нейкі! Што гэта на вас за папоўскія падрасьнікі? І гэтак усе ходзяць у акадэміі?“
Гэткімі словамі сустрэў стары Бульба двох сыноў сваіх, што вучыліся ў кіеўскай бурсе і прыехалі дамоў да бацькі.
Сыны яго толькі што зьлезьлі з коняй. Гэта былі два здаравяцкія малайцы, яшчэ глядзеўшыя спадлоббя, як нядаўна выпушчаныя сэмінарыстыя. Крэпкія, здаровыя твары іхнія былі абросшы першым пухам валасоў, якога яшчэ не чапала брытва. Яны былі вельмі зьбянтэжаныя гэткім бацькавым прыняткам і стаялі нярухома, спусьціўшы вочы ў зямлю.
„Стойце, стойце! Давайце мне разглядзець вас, як трэба“, — казаў ён далей, пакручваючы іх: „якія-ж доўгія на вас сьвіткі! Якія сьвіткі! Гэткіх сьвітак яшчэ і на сьвеце ня было. А пабяжы каторы з вас! я пагляджу, ці ня гопнецца ён на зямлю, заблутаўшыся ў полы“.
2 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
„А павярніся-ж, сынку! Які ты сьмешны нейкі! Што гэта на вас за папоўскія падрасьнікі? І гэтак усе ходзяць у акадэміі?“
Гэткімі словамі сустрэў стары Бульба двох сыноў сваіх, што вучыліся ў кіеўскай бурсе і прыехалі дамоў да бацькі.
Сыны яго толькі што зьлезьлі з коняй. Гэта былі два здаравяцкія малайцы, яшчэ глядзеўшыя спадлоббя, як нядаўна выпушчаныя сэмінарыстыя. Крэпкія, здаровыя твары іхнія былі абросшы першым пухам валасоў, якога яшчэ не чапала брытва. Яны былі вельмі зьбянтэжаныя гэткім бацькавым прыняткам і стаялі нярухома, спусьціўшы вочы ў зямлю.
„Стойце, стойце! Давайце мне разглядзець вас, як трэба“, — казаў ён далей, пакручваючы іх: „якія-ж доўгія на вас сьвіткі! Якія сьвіткі! Гэткіх сьвітак яшчэ і на сьвеце ня было. А пабяжы каторы з вас! я пагляджу, ці ня гопнецца ён на зямлю, заблутаўшыся ў полы“.
3 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
„А павярніся-ж, сынку! Які ты сьмешны нейкі! Што гэта на вас за папоўскія падрасьнікі? І гэтак усе ходзяць у акадэміі?“
Гэткімі словамі сустрэў стары Бульба двох сыноў сваіх, што вучыліся ў кіеўскай бурсе і прыехалі дамоў да бацькі.
Сыны яго толькі што зьлезьлі з коняй. Гэта былі два здаравяцкія малайцы, яшчэ глядзеўшыя спадлоббя, як нядаўна выпушчаныя сэмінарыстыя. Крэпкія, здаровыя твары іхнія былі абросшы першым пухам валасоў, якога яшчэ не чапала брытва. Яны былі вельмі зьбянтэжаныя гэткім бацькавым прыняткам і стаялі нярухома, спусьціўшы вочы ў зямлю.
„Стойце, стойце! Давайце мне разглядзець вас, як трэба“, — казаў ён далей, пакручваючы іх: „якія-ж доўгія на вас сьвіткі! Якія сьвіткі! Гэткіх сьвітак яшчэ і на сьвеце ня было. А пабяжы каторы з вас! я пагляджу, ці ня гопнецца ён на зямлю, заблутаўшыся ў полы“.
4 красавіка
Прапануем да спампаваньня!
.jpg)
Обачывали то усих веков люди мудрые, же в кождой речы посполитой чоловеку почстивому ничого не маеть быти дорожшого над вольность. А неволею так се маеть гыдити, же не только скарбами, але и смертью ее од себе отганяти есть повинен. А прото люди почстивые не только маетности, але и горл своих против кождому неприятелю выносити не жалують, абы под их окрутное опанованье не приходили, а з волности своее будучи злуплени, водлуг воли и мысли их яко невольники не мусели жити. Але вже мало бы на том было, ижбы чоловек з неволи от посторонного неприятеля был волен, гды бы домового неприятеля над собою терпети мусел. Тогды тот монштук або удило на погамованъе кождого зуфальцу есть вынайдено, абы се боячы права от кождого гвалту и збытку погамовал, а над слабшим и худшим не паствилсе и утискати его не мог, бо для того права суть постановлены, абы можному и потужному не все было вольно чынити. Яко Цыцеро поведил, иж естесмо невольниками прав для того, абысьмы вольности уживати могли. А естли ж чоловеку почстивому ничого нет мильшого над тое, гды во отчызне своей безпечне мешкаючы не боитсе, абы его хто на доброй славе его не змазати альбо на теле и на здоровъю его образити альбо теж на власной маетности его укрывдити мог. Тогды то ничому иншому, одно праву причитати маеть, за которым од кождого в покою седить, а жадного усилства, обельженья и укривженья на собе не поносить, бо тот цель и скуток усих прав ест и маеть быти на свете, абы кождый добрую славу свою, здоровъе и маетность в целости мел, а на том всем жадного ущирбку не терпел. И то есть наша вольность, которою се мы межи иншыми народы хрестиянскими хвалим же пана, ижбы водле воли своее, а не водле прав наших пановал, над собою не маем, а яко славы учстивое, так живота и маетности волно уживаем.
5 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
Обачывали то усих веков люди мудрые, же в кождой речы посполитой чоловеку почстивому ничого не маеть быти дорожшого над вольность. А неволею так се маеть гыдити, же не только скарбами, але и смертью ее од себе отганяти есть повинен. А прото люди почстивые не только маетности, але и горл своих против кождому неприятелю выносити не жалують, абы под их окрутное опанованье не приходили, а з волности своее будучи злуплени, водлуг воли и мысли их яко невольники не мусели жити. Але вже мало бы на том было, ижбы чоловек з неволи от посторонного неприятеля был волен, гды бы домового неприятеля над собою терпети мусел. Тогды тот монштук або удило на погамованъе кождого зуфальцу есть вынайдено, абы се боячы права от кождого гвалту и збытку погамовал, а над слабшим и худшим не паствилсе и утискати его не мог, бо для того права суть постановлены, абы можному и потужному не все было вольно чынити. Яко Цыцеро поведил, иж естесмо невольниками прав для того, абысьмы вольности уживати могли. А естли ж чоловеку почстивому ничого нет мильшого над тое, гды во отчызне своей безпечне мешкаючы не боитсе, абы его хто на доброй славе его не змазати альбо на теле и на здоровъю его образити альбо теж на власной маетности его укрывдити мог. Тогды то ничому иншому, одно праву причитати маеть, за которым од кождого в покою седить, а жадного усилства, обельженья и укривженья на собе не поносить, бо тот цель и скуток усих прав ест и маеть быти на свете, абы кождый добрую славу свою, здоровъе и маетность в целости мел, а на том всем жадного ущирбку не терпел. И то есть наша вольность, которою се мы межи иншыми народы хрестиянскими хвалим же пана, ижбы водле воли своее, а не водле прав наших пановал, над собою не маем, а яко славы учстивое, так живота и маетности волно уживаем.
6 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
Обачывали то усих веков люди мудрые, же в кождой речы посполитой чоловеку почстивому ничого не маеть быти дорожшого над вольность. А неволею так се маеть гыдити, же не только скарбами, але и смертью ее од себе отганяти есть повинен. А прото люди почстивые не только маетности, але и горл своих против кождому неприятелю выносити не жалують, абы под их окрутное опанованье не приходили, а з волности своее будучи злуплени, водлуг воли и мысли их яко невольники не мусели жити. Але вже мало бы на том было, ижбы чоловек з неволи от посторонного неприятеля был волен, гды бы домового неприятеля над собою терпети мусел. Тогды тот монштук або удило на погамованъе кождого зуфальцу есть вынайдено, абы се боячы права от кождого гвалту и збытку погамовал, а над слабшим и худшим не паствилсе и утискати его не мог, бо для того права суть постановлены, абы можному и потужному не все было вольно чынити. Яко Цыцеро поведил, иж естесмо невольниками прав для того, абысьмы вольности уживати могли. А естли ж чоловеку почстивому ничого нет мильшого над тое, гды во отчызне своей безпечне мешкаючы не боитсе, абы его хто на доброй славе его не змазати альбо на теле и на здоровъю его образити альбо теж на власной маетности его укрывдити мог. Тогды то ничому иншому, одно праву причитати маеть, за которым од кождого в покою седить, а жадного усилства, обельженья и укривженья на собе не поносить, бо тот цель и скуток усих прав ест и маеть быти на свете, абы кождый добрую славу свою, здоровъе и маетность в целости мел, а на том всем жадного ущирбку не терпел. И то есть наша вольность, которою се мы межи иншыми народы хрестиянскими хвалим же пана, ижбы водле воли своее, а не водле прав наших пановал, над собою не маем, а яко славы учстивое, так живота и маетности волно уживаем.
7 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
Обачывали то усих веков люди мудрые, же в кождой речы посполитой чоловеку почстивому ничого не маеть быти дорожшого над вольность. А неволею так се маеть гыдити, же не только скарбами, але и смертью ее од себе отганяти есть повинен. А прото люди почстивые не только маетности, але и горл своих против кождому неприятелю выносити не жалують, абы под их окрутное опанованье не приходили, а з волности своее будучи злуплени, водлуг воли и мысли их яко невольники не мусели жити. Але вже мало бы на том было, ижбы чоловек з неволи от посторонного неприятеля был волен, гды бы домового неприятеля над собою терпети мусел. Тогды тот монштук або удило на погамованъе кождого зуфальцу есть вынайдено, абы се боячы права от кождого гвалту и збытку погамовал, а над слабшим и худшим не паствилсе и утискати его не мог, бо для того права суть постановлены, абы можному и потужному не все было вольно чынити. Яко Цыцеро поведил, иж естесмо невольниками прав для того, абысьмы вольности уживати могли. А естли ж чоловеку почстивому ничого нет мильшого над тое, гды во отчызне своей безпечне мешкаючы не боитсе, абы его хто на доброй славе его не змазати альбо на теле и на здоровъю его образити альбо теж на власной маетности его укрывдити мог. Тогды то ничому иншому, одно праву причитати маеть, за которым од кождого в покою седить, а жадного усилства, обельженья и укривженья на собе не поносить, бо тот цель и скуток усих прав ест и маеть быти на свете, абы кождый добрую славу свою, здоровъе и маетность в целости мел, а на том всем жадного ущирбку не терпел. И то есть наша вольность, которою се мы межи иншыми народы хрестиянскими хвалим же пана, ижбы водле воли своее, а не водле прав наших пановал, над собою не маем, а яко славы учстивое, так живота и маетности волно уживаем.
8 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
Обачывали то усих веков люди мудрые, же в кождой речы посполитой чоловеку почстивому ничого не маеть быти дорожшого над вольность. А неволею так се маеть гыдити, же не только скарбами, але и смертью ее од себе отганяти есть повинен. А прото люди почстивые не только маетности, але и горл своих против кождому неприятелю выносити не жалують, абы под их окрутное опанованье не приходили, а з волности своее будучи злуплени, водлуг воли и мысли их яко невольники не мусели жити. Але вже мало бы на том было, ижбы чоловек з неволи от посторонного неприятеля был волен, гды бы домового неприятеля над собою терпети мусел. Тогды тот монштук або удило на погамованъе кождого зуфальцу есть вынайдено, абы се боячы права от кождого гвалту и збытку погамовал, а над слабшим и худшим не паствилсе и утискати его не мог, бо для того права суть постановлены, абы можному и потужному не все было вольно чынити. Яко Цыцеро поведил, иж естесмо невольниками прав для того, абысьмы вольности уживати могли. А естли ж чоловеку почстивому ничого нет мильшого над тое, гды во отчызне своей безпечне мешкаючы не боитсе, абы его хто на доброй славе его не змазати альбо на теле и на здоровъю его образити альбо теж на власной маетности его укрывдити мог. Тогды то ничому иншому, одно праву причитати маеть, за которым од кождого в покою седить, а жадного усилства, обельженья и укривженья на собе не поносить, бо тот цель и скуток усих прав ест и маеть быти на свете, абы кождый добрую славу свою, здоровъе и маетность в целости мел, а на том всем жадного ущирбку не терпел. И то есть наша вольность, которою се мы межи иншыми народы хрестиянскими хвалим же пана, ижбы водле воли своее, а не водле прав наших пановал, над собою не маем, а яко славы учстивое, так живота и маетности волно уживаем.
9 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
Обачывали то усих веков люди мудрые, же в кождой речы посполитой чоловеку почстивому ничого не маеть быти дорожшого над вольность. А неволею так се маеть гыдити, же не только скарбами, але и смертью ее од себе отганяти есть повинен. А прото люди почстивые не только маетности, але и горл своих против кождому неприятелю выносити не жалують, абы под их окрутное опанованье не приходили, а з волности своее будучи злуплени, водлуг воли и мысли их яко невольники не мусели жити. Але вже мало бы на том было, ижбы чоловек з неволи от посторонного неприятеля был волен, гды бы домового неприятеля над собою терпети мусел. Тогды тот монштук або удило на погамованъе кождого зуфальцу есть вынайдено, абы се боячы права от кождого гвалту и збытку погамовал, а над слабшим и худшим не паствилсе и утискати его не мог, бо для того права суть постановлены, абы можному и потужному не все было вольно чынити. Яко Цыцеро поведил, иж естесмо невольниками прав для того, абысьмы вольности уживати могли. А естли ж чоловеку почстивому ничого нет мильшого над тое, гды во отчызне своей безпечне мешкаючы не боитсе, абы его хто на доброй славе его не змазати альбо на теле и на здоровъю его образити альбо теж на власной маетности его укрывдити мог. Тогды то ничому иншому, одно праву причитати маеть, за которым од кождого в покою седить, а жадного усилства, обельженья и укривженья на собе не поносить, бо тот цель и скуток усих прав ест и маеть быти на свете, абы кождый добрую славу свою, здоровъе и маетность в целости мел, а на том всем жадного ущирбку не терпел. И то есть наша вольность, которою се мы межи иншыми народы хрестиянскими хвалим же пана, ижбы водле воли своее, а не водле прав наших пановал, над собою не маем, а яко славы учстивое, так живота и маетности волно уживаем.
10 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
Обачывали то усих веков люди мудрые, же в кождой речы посполитой чоловеку почстивому ничого не маеть быти дорожшого над вольность. А неволею так се маеть гыдити, же не только скарбами, але и смертью ее од себе отганяти есть повинен. А прото люди почстивые не только маетности, але и горл своих против кождому неприятелю выносити не жалують, абы под их окрутное опанованье не приходили, а з волности своее будучи злуплени, водлуг воли и мысли их яко невольники не мусели жити. Але вже мало бы на том было, ижбы чоловек з неволи от посторонного неприятеля был волен, гды бы домового неприятеля над собою терпети мусел. Тогды тот монштук або удило на погамованъе кождого зуфальцу есть вынайдено, абы се боячы права от кождого гвалту и збытку погамовал, а над слабшим и худшим не паствилсе и утискати его не мог, бо для того права суть постановлены, абы можному и потужному не все было вольно чынити. Яко Цыцеро поведил, иж естесмо невольниками прав для того, абысьмы вольности уживати могли. А естли ж чоловеку почстивому ничого нет мильшого над тое, гды во отчызне своей безпечне мешкаючы не боитсе, абы его хто на доброй славе его не змазати альбо на теле и на здоровъю его образити альбо теж на власной маетности его укрывдити мог. Тогды то ничому иншому, одно праву причитати маеть, за которым од кождого в покою седить, а жадного усилства, обельженья и укривженья на собе не поносить, бо тот цель и скуток усих прав ест и маеть быти на свете, абы кождый добрую славу свою, здоровъе и маетность в целости мел, а на том всем жадного ущирбку не терпел. И то есть наша вольность, которою се мы межи иншыми народы хрестиянскими хвалим же пана, ижбы водле воли своее, а не водле прав наших пановал, над собою не маем, а яко славы учстивое, так живота и маетности волно уживаем.
21 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
«Dal» — Źmitrok Biadula.
._%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D1%83%D1%96%D0%BB_%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%9E%D0%BD%D1%96%D0%BA_(%D0%97%D1%8C%D0%BC%D1%96%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BA_%D0%91%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%BB%D1%8F)_(1920-29).jpg)
Nad hajem, pad wializarnym abšaram błakitu, wisieła dal. U joj była dziŭnaja harmonija delikatnych tonaŭ i tajomnych mar, u joj była niejkaja niaziemnaja markotnaść…
Les maŭčaŭ i nie maŭčaŭ, pużaŭ i nie pużaŭ. Siarod jaho żudasnaj hłušy šeptalisia nito żywyje, nito miortwyje cieni.
Dal pryciahiwała da siabie swajej niedaścihłaju tajomnaściaj, a kali wočy ŭżo wielmi hłyboka ŭrezalisia ŭ jaje sinije chwali, jana ješče dalej atpływała nazad, chawajučysia za lesam. Jana żadała ranić dušy čutkich ludziej, katoryje šukali ŭ jej razwiazki balačaho serca.
Dal hawaryła. Jaje mowa była pieśnia biaz słoŭ, i tolki čutkaje wucha mahło ławić jaje pieraryŭnaje šeptańnia.
… Napoŭ adwiarnuŭšysia, apirajučysia na biełuju, padušku, leżała kwołaja dziaŭčynka i praz ščylinu apuščenaj firanki hłytała hetu dal. Słaby i praciahły byli ŭzdychańnia dziaŭčynki. Hrudzi jaje wysoka padyjmalisia i apuskalisia pad biełaj kašulaj. Twar jaje byŭ bledny, s chwarabliwaj farbaj suchotnicy, ale šyroka raskrytyje wočy pili hetu dal. Ad prykryŭšaho dal źmierkańnia zrenki jaje razšyralisia, jak u pierapudżenaj łani… Żyć, żyć! chaciełasia im.
22 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
«Dal» — Źmitrok Biadula.
Nad hajem, pad wializarnym abšaram błakitu, wisieła dal. U joj była dziŭnaja harmonija delikatnych tonaŭ i tajomnych mar, u joj była niejkaja niaziemnaja markotnaść…
Les maŭčaŭ i nie maŭčaŭ, pużaŭ i nie pużaŭ. Siarod jaho żudasnaj hłušy šeptalisia nito żywyje, nito miortwyje cieni.
Dal pryciahiwała da siabie swajej niedaścihłaju tajomnaściaj, a kali wočy ŭżo wielmi hłyboka ŭrezalisia ŭ jaje sinije chwali, jana ješče dalej atpływała nazad, chawajučysia za lesam. Jana żadała ranić dušy čutkich ludziej, katoryje šukali ŭ jej razwiazki balačaho serca.
Dal hawaryła. Jaje mowa była pieśnia biaz słoŭ, i tolki čutkaje wucha mahło ławić jaje pieraryŭnaje šeptańnia.
… Napoŭ adwiarnuŭšysia, apirajučysia na biełuju, padušku, leżała kwołaja dziaŭčynka i praz ščylinu apuščenaj firanki hłytała hetu dal. Słaby i praciahły byli ŭzdychańnia dziaŭčynki. Hrudzi jaje wysoka padyjmalisia i apuskalisia pad biełaj kašulaj. Twar jaje byŭ bledny, s chwarabliwaj farbaj suchotnicy, ale šyroka raskrytyje wočy pili hetu dal. Ad prykryŭšaho dal źmierkańnia zrenki jaje razšyralisia, jak u pierapudżenaj łani… Żyć, żyć! chaciełasia im.
23 красавіка
Прапануем да спампаваньня!
«Dal» — Źmitrok Biadula.
Nad hajem, pad wializarnym abšaram błakitu, wisieła dal. U joj była dziŭnaja harmonija delikatnych tonaŭ i tajomnych mar, u joj była niejkaja niaziemnaja markotnaść…
Les maŭčaŭ i nie maŭčaŭ, pużaŭ i nie pużaŭ. Siarod jaho żudasnaj hłušy šeptalisia nito żywyje, nito miortwyje cieni.
Dal pryciahiwała da siabie swajej niedaścihłaju tajomnaściaj, a kali wočy ŭżo wielmi hłyboka ŭrezalisia ŭ jaje sinije chwali, jana ješče dalej atpływała nazad, chawajučysia za lesam. Jana żadała ranić dušy čutkich ludziej, katoryje šukali ŭ jej razwiazki balačaho serca.
Dal hawaryła. Jaje mowa była pieśnia biaz słoŭ, i tolki čutkaje wucha mahło ławić jaje pieraryŭnaje šeptańnia.
… Napoŭ adwiarnuŭšysia, apirajučysia na biełuju, padušku, leżała kwołaja dziaŭčynka i praz ščylinu apuščenaj firanki hłytała hetu dal. Słaby i praciahły byli ŭzdychańnia dziaŭčynki. Hrudzi jaje wysoka padyjmalisia i apuskalisia pad biełaj kašulaj. Twar jaje byŭ bledny, s chwarabliwaj farbaj suchotnicy, ale šyroka raskrytyje wočy pili hetu dal. Ad prykryŭšaho dal źmierkańnia zrenki jaje razšyralisia, jak u pierapudżenaj łani… Żyć, żyć! chaciełasia im.
24 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
«Dal» — Źmitrok Biadula.
Nad hajem, pad wializarnym abšaram błakitu, wisieła dal. U joj była dziŭnaja harmonija delikatnych tonaŭ i tajomnych mar, u joj była niejkaja niaziemnaja markotnaść…
Les maŭčaŭ i nie maŭčaŭ, pużaŭ i nie pużaŭ. Siarod jaho żudasnaj hłušy šeptalisia nito żywyje, nito miortwyje cieni.
Dal pryciahiwała da siabie swajej niedaścihłaju tajomnaściaj, a kali wočy ŭżo wielmi hłyboka ŭrezalisia ŭ jaje sinije chwali, jana ješče dalej atpływała nazad, chawajučysia za lesam. Jana żadała ranić dušy čutkich ludziej, katoryje šukali ŭ jej razwiazki balačaho serca.
Dal hawaryła. Jaje mowa była pieśnia biaz słoŭ, i tolki čutkaje wucha mahło ławić jaje pieraryŭnaje šeptańnia.
… Napoŭ adwiarnuŭšysia, apirajučysia na biełuju, padušku, leżała kwołaja dziaŭčynka i praz ščylinu apuščenaj firanki hłytała hetu dal. Słaby i praciahły byli ŭzdychańnia dziaŭčynki. Hrudzi jaje wysoka padyjmalisia i apuskalisia pad biełaj kašulaj. Twar jaje byŭ bledny, s chwarabliwaj farbaj suchotnicy, ale šyroka raskrytyje wočy pili hetu dal. Ad prykryŭšaho dal źmierkańnia zrenki jaje razšyralisia, jak u pierapudżenaj łani… Żyć, żyć! chaciełasia im.
25 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
«Dal» — Źmitrok Biadula.
Nad hajem, pad wializarnym abšaram błakitu, wisieła dal. U joj była dziŭnaja harmonija delikatnych tonaŭ i tajomnych mar, u joj była niejkaja niaziemnaja markotnaść…
Les maŭčaŭ i nie maŭčaŭ, pużaŭ i nie pużaŭ. Siarod jaho żudasnaj hłušy šeptalisia nito żywyje, nito miortwyje cieni.
Dal pryciahiwała da siabie swajej niedaścihłaju tajomnaściaj, a kali wočy ŭżo wielmi hłyboka ŭrezalisia ŭ jaje sinije chwali, jana ješče dalej atpływała nazad, chawajučysia za lesam. Jana żadała ranić dušy čutkich ludziej, katoryje šukali ŭ jej razwiazki balačaho serca.
Dal hawaryła. Jaje mowa była pieśnia biaz słoŭ, i tolki čutkaje wucha mahło ławić jaje pieraryŭnaje šeptańnia.
… Napoŭ adwiarnuŭšysia, apirajučysia na biełuju, padušku, leżała kwołaja dziaŭčynka i praz ščylinu apuščenaj firanki hłytała hetu dal. Słaby i praciahły byli ŭzdychańnia dziaŭčynki. Hrudzi jaje wysoka padyjmalisia i apuskalisia pad biełaj kašulaj. Twar jaje byŭ bledny, s chwarabliwaj farbaj suchotnicy, ale šyroka raskrytyje wočy pili hetu dal. Ad prykryŭšaho dal źmierkańnia zrenki jaje razšyralisia, jak u pierapudżenaj łani… Żyć, żyć! chaciełasia im.
26 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
«Dal» — Źmitrok Biadula.
Nad hajem, pad wializarnym abšaram błakitu, wisieła dal. U joj była dziŭnaja harmonija delikatnych tonaŭ i tajomnych mar, u joj była niejkaja niaziemnaja markotnaść…
Les maŭčaŭ i nie maŭčaŭ, pużaŭ i nie pużaŭ. Siarod jaho żudasnaj hłušy šeptalisia nito żywyje, nito miortwyje cieni.
Dal pryciahiwała da siabie swajej niedaścihłaju tajomnaściaj, a kali wočy ŭżo wielmi hłyboka ŭrezalisia ŭ jaje sinije chwali, jana ješče dalej atpływała nazad, chawajučysia za lesam. Jana żadała ranić dušy čutkich ludziej, katoryje šukali ŭ jej razwiazki balačaho serca.
Dal hawaryła. Jaje mowa była pieśnia biaz słoŭ, i tolki čutkaje wucha mahło ławić jaje pieraryŭnaje šeptańnia.
… Napoŭ adwiarnuŭšysia, apirajučysia na biełuju, padušku, leżała kwołaja dziaŭčynka i praz ščylinu apuščenaj firanki hłytała hetu dal. Słaby i praciahły byli ŭzdychańnia dziaŭčynki. Hrudzi jaje wysoka padyjmalisia i apuskalisia pad biełaj kašulaj. Twar jaje byŭ bledny, s chwarabliwaj farbaj suchotnicy, ale šyroka raskrytyje wočy pili hetu dal. Ad prykryŭšaho dal źmierkańnia zrenki jaje razšyralisia, jak u pierapudżenaj łani… Żyć, żyć! chaciełasia im.
27 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
«Dal» — Źmitrok Biadula.
Nad hajem, pad wializarnym abšaram błakitu, wisieła dal. U joj była dziŭnaja harmonija delikatnych tonaŭ i tajomnych mar, u joj była niejkaja niaziemnaja markotnaść…
Les maŭčaŭ i nie maŭčaŭ, pużaŭ i nie pużaŭ. Siarod jaho żudasnaj hłušy šeptalisia nito żywyje, nito miortwyje cieni.
Dal pryciahiwała da siabie swajej niedaścihłaju tajomnaściaj, a kali wočy ŭżo wielmi hłyboka ŭrezalisia ŭ jaje sinije chwali, jana ješče dalej atpływała nazad, chawajučysia za lesam. Jana żadała ranić dušy čutkich ludziej, katoryje šukali ŭ jej razwiazki balačaho serca.
Dal hawaryła. Jaje mowa była pieśnia biaz słoŭ, i tolki čutkaje wucha mahło ławić jaje pieraryŭnaje šeptańnia.
… Napoŭ adwiarnuŭšysia, apirajučysia na biełuju, padušku, leżała kwołaja dziaŭčynka i praz ščylinu apuščenaj firanki hłytała hetu dal. Słaby i praciahły byli ŭzdychańnia dziaŭčynki. Hrudzi jaje wysoka padyjmalisia i apuskalisia pad biełaj kašulaj. Twar jaje byŭ bledny, s chwarabliwaj farbaj suchotnicy, ale šyroka raskrytyje wočy pili hetu dal. Ad prykryŭšaho dal źmierkańnia zrenki jaje razšyralisia, jak u pierapudżenaj łani… Żyć, żyć! chaciełasia im.
28 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
«Dal» — Źmitrok Biadula.
Nad hajem, pad wializarnym abšaram błakitu, wisieła dal. U joj była dziŭnaja harmonija delikatnych tonaŭ i tajomnych mar, u joj była niejkaja niaziemnaja markotnaść…
Les maŭčaŭ i nie maŭčaŭ, pużaŭ i nie pużaŭ. Siarod jaho żudasnaj hłušy šeptalisia nito żywyje, nito miortwyje cieni.
Dal pryciahiwała da siabie swajej niedaścihłaju tajomnaściaj, a kali wočy ŭżo wielmi hłyboka ŭrezalisia ŭ jaje sinije chwali, jana ješče dalej atpływała nazad, chawajučysia za lesam. Jana żadała ranić dušy čutkich ludziej, katoryje šukali ŭ jej razwiazki balačaho serca.
Dal hawaryła. Jaje mowa była pieśnia biaz słoŭ, i tolki čutkaje wucha mahło ławić jaje pieraryŭnaje šeptańnia.
… Napoŭ adwiarnuŭšysia, apirajučysia na biełuju, padušku, leżała kwołaja dziaŭčynka i praz ščylinu apuščenaj firanki hłytała hetu dal. Słaby i praciahły byli ŭzdychańnia dziaŭčynki. Hrudzi jaje wysoka padyjmalisia i apuskalisia pad biełaj kašulaj. Twar jaje byŭ bledny, s chwarabliwaj farbaj suchotnicy, ale šyroka raskrytyje wočy pili hetu dal. Ad prykryŭšaho dal źmierkańnia zrenki jaje razšyralisia, jak u pierapudżenaj łani… Żyć, żyć! chaciełasia im.
29 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
«Dal» — Źmitrok Biadula.
Nad hajem, pad wializarnym abšaram błakitu, wisieła dal. U joj była dziŭnaja harmonija delikatnych tonaŭ i tajomnych mar, u joj była niejkaja niaziemnaja markotnaść…
Les maŭčaŭ i nie maŭčaŭ, pużaŭ i nie pużaŭ. Siarod jaho żudasnaj hłušy šeptalisia nito żywyje, nito miortwyje cieni.
Dal pryciahiwała da siabie swajej niedaścihłaju tajomnaściaj, a kali wočy ŭżo wielmi hłyboka ŭrezalisia ŭ jaje sinije chwali, jana ješče dalej atpływała nazad, chawajučysia za lesam. Jana żadała ranić dušy čutkich ludziej, katoryje šukali ŭ jej razwiazki balačaho serca.
Dal hawaryła. Jaje mowa była pieśnia biaz słoŭ, i tolki čutkaje wucha mahło ławić jaje pieraryŭnaje šeptańnia.
… Napoŭ adwiarnuŭšysia, apirajučysia na biełuju, padušku, leżała kwołaja dziaŭčynka i praz ščylinu apuščenaj firanki hłytała hetu dal. Słaby i praciahły byli ŭzdychańnia dziaŭčynki. Hrudzi jaje wysoka padyjmalisia i apuskalisia pad biełaj kašulaj. Twar jaje byŭ bledny, s chwarabliwaj farbaj suchotnicy, ale šyroka raskrytyje wočy pili hetu dal. Ad prykryŭšaho dal źmierkańnia zrenki jaje razšyralisia, jak u pierapudżenaj łani… Żyć, żyć! chaciełasia im.
30 красавіка (!)
Прапануем да спампаваньня!
«Dal» — Źmitrok Biadula.
Nad hajem, pad wializarnym abšaram błakitu, wisieła dal. U joj była dziŭnaja harmonija delikatnych tonaŭ i tajomnych mar, u joj była niejkaja niaziemnaja markotnaść…
Les maŭčaŭ i nie maŭčaŭ, pużaŭ i nie pużaŭ. Siarod jaho żudasnaj hłušy šeptalisia nito żywyje, nito miortwyje cieni.
Dal pryciahiwała da siabie swajej niedaścihłaju tajomnaściaj, a kali wočy ŭżo wielmi hłyboka ŭrezalisia ŭ jaje sinije chwali, jana ješče dalej atpływała nazad, chawajučysia za lesam. Jana żadała ranić dušy čutkich ludziej, katoryje šukali ŭ jej razwiazki balačaho serca.
Dal hawaryła. Jaje mowa była pieśnia biaz słoŭ, i tolki čutkaje wucha mahło ławić jaje pieraryŭnaje šeptańnia.
… Napoŭ adwiarnuŭšysia, apirajučysia na biełuju, padušku, leżała kwołaja dziaŭčynka i praz ščylinu apuščenaj firanki hłytała hetu dal. Słaby i praciahły byli ŭzdychańnia dziaŭčynki. Hrudzi jaje wysoka padyjmalisia i apuskalisia pad biełaj kašulaj. Twar jaje byŭ bledny, s chwarabliwaj farbaj suchotnicy, ale šyroka raskrytyje wočy pili hetu dal. Ad prykryŭšaho dal źmierkańnia zrenki jaje razšyralisia, jak u pierapudżenaj łani… Żyć, żyć! chaciełasia im.