Хрыстаматыя беларускае літэратуры. ХІ век—1905 год/«Прамова» І. Мялешкі

← З тэстамэнту В. Загароўскага

„Прамова“ І. Мялешкі Прамова 1922 год

А. Рымша, Л. Мамоніч →

Іншыя публікацыі гэтага твора: Прамова Мялешкі.

Прапануем да спампаваньня!

„Прамова“ Івана Мялешкі.

(1589 г.).

Найясней(шы) мілостівый король і на мене ласкавыя паны братія! Выехавші з дому, Богу-м’ ся помоліл’, чтобы к’ вам’ здоров’ пріехал да вашу мілость здоровых’ огледал’, і прівітал’. Прішло мене з’ вамі радыты, а я на гетакіх’ з’ездах няколі не бывал’ і з’ королем’ его мілостію ніколі не заседал; только за покойніков’ князев’ нашіх’, которые королевалі, что воеводамі бывалі, сентенцій гетакіх’ не бывало, попросту правым’ сердцем’ говорілі; політікі не зналі, а правдою в’ рот’, яко солію в’ очы, кідывалі. Скоро-ж королі больше Немцев’ як’ нас’ улюбілі, зараз’ што нашіе старшіе собралі, то все Немцом’ роздалі нашіе гасподары. Пруч’ Зыгмунта короля (того нічего в’ люды лічыть, бо той Подлясье і Волынь вынішчыл’, Ляхом’ мянуючіся), але Зыгмунда Первого, солодкая паметь іего, бо той Немцев’ як собак’ не любіл’, і Ляхов’ з’ іх хітростьмі велме не любіл’, але Літву і нашу Русь любітельно міловал’, і гораздо лучей за іего меваліся, хотя в’ так’ дорогіх’ світах’ не ходывалі: другіе без’ ногавіц’ як’ Бернардыны гулялі, а сорочка аж до косток’, а шапкі аж до самого пояса нашівалі. Дай Боже ізнов’ такой годыны прыждаты і тепер’. Я сам колі по домовому уберусь, то еі мосць пані Мстіславска малжонка моя натешытіся і насмотреть на мене не можеть.

Надто уже насмотрыуся на все гето, мілостівые паны братія, і на тые нудные Немецкіе штукі, што на врады; а коліж’ то у ніх’ бывало: в’ сукнях перестых’ ходять, то нігігі! Да уже у нас’ змешаліся, і попольску так’ умеють говорыты, і все ліхое короліом’ паном’ Речі Посполітой кам’ могуть было баламутять, А колі сам’ Немчіна іде, ілі жонка его поступае, то через’ скуру скры- піть, шелестіть і дорогім піжмом’ воняеть. Колі-ж’ до тебе панічык’ прыеде, частуй же іего достатком’, да і жонку свою подле іего посады; а он’ сыдыть як бес’ надувшыся, махаеть шапкою ілі капелюшем’, і з’ жонкою нашептывает’,…… Да колі-ж’ бы я гетого чорта кулаком’…… по хрыпте, так’ кабы король іего мілость не слыхал’!……

Помню я короля Генрыха, которій з’ заморской стороны Немецкой был’, да зрозумев’, што мы іему не много давалі шыбінковаты, а Немцы іего не вельмі перекрывалі, так’ і он’, познавші, што то не шутка, да і сам’, нікому не оказавшіся, проч’ поехал’ аж’ у свою сторону, аж’ за море скікнул’.

Кажучы правду, не так віноват’ король, як’ гетые радные баломуты, што пры нім, сідят’ да крутят’. Многа тута гетакіх’ ест’, што хоть наша костка, однако собачым’ мясом’ обросла і воняет’; тые-то нас’ дерут’ і за іх’ баламутнямі нашые не пожывятся, Речу Посполітую губят’, і Волынь с’ Подлясем’ пропал’! Знаю, нам’ пріступіло, што ходім’ …… подваренные, бо ся іх’ боімо. А колі-б’ гетакого беса кулаком’ ……, забыв’ бы другый мутыты!

І то, мілостівые панове, не мала шкода, слугі ховаем’ Ляхі: давай же іему сукню хвалендышовую, кормі ж’ іего тлусто; а з’ ніх службы не пытай, — і только убравшіся, на высокіх’ подковках’ до девок’ дыбле і ходыть, а з’ велікого кубка трубіт’: ты пане за стол’, а слуга собе за стол; ты боршчік’ а слуга за пукатую штуку мяса; ты за фляшку, а он’ за другую, а колі слабо держыш’, то он’ і ту з рук вырвет’!…… І такого чортополоха з Немцамі выгнаты, што до нас’ влезлі протів’ праву нашему.

Але зарадно поговорылісмы о разных’ нашіх інтересах’. І гетая не малая штука — коні дрыганты на стайні держаті: давай же ім’ в’ лето і в’ зіме овес’ і сено, подстелай же што ноч’, ховай же для ніх’ слугу Ляха, конюшню і маштелера (канюха); а з’ ніх’ жадной службы не пытай. А колі ж’ ешче Лях’ як’ жеребец’ ржет’ коло девок’ як’ дрыгант’ коло кобыл’, прыймі ж’ к’ нему двох’ Літвінов’, на страж’; бо і сам’ дедко (чорт) не упільнует’!

І гетая на свете дурніна: годыннік’ мне прітрафілося на тандете в Кіеве купіты; далісьмы за іего тры копы грошы, а якосьмы послалі до Вільна на направу, аж’ он’ на пятую копу крутыл’ злодей заморшчык’! Добры - то наш’ годыннык’ петух’, што нехыбне о полночі какарекает!

І то вельмі страшная шкода — гологузые куры ховать: іх’ достатко’ взрыты. А за моей паметі прысмаков’ гетых’ не бывало; добра было: гуска с’ грыбкамі, кашка з’ перчыком’, печонка з’ цыбулькою ілі з’ чосныком’, а колі на перепышные достаткі — каша рыжовая з’ шафраном’. Віна венгерского не зажывалі перед’ тым’,— малмазыю скромно піялі, медок’ і горелочку дзюбалі. А грошы подостатком’ мевалі, муры муровалі і войну славную крепко і лучей держалі……

І то не доречы: в’ богатых’ сукнях’ нашые пане ходят’; не зналі перед тым португале ілі фортугале…… Я тоже раділ бы, нехай бы беложонкі нашые в’ запінаные давные убераліся козакіны, шнурованные назаде носілі роспоркі……

Да бы о чом’ радыты, не знаю; то только вашей мілості пріпомінаю, штобы завсегда, сколько сенаторов’ і панов’ Літовскіх’ прі короне іего мілосты было, был’ бы і я. Только кролевшчізны не маю, бо перед’ другімі не схопыл’.

А штож’ есмо сказалі, то всіе правда. І Анпульку, королевну еі мілость, міленко в’ ручку поціловалі, як’ другые младшые сенаторшчыкі. Давно о том’ раділ’ весь повет’ не только в’ Смоленску, але і в’ Мозыру, кого-б мудрого до вас’ на тот’ з’езд’ выбраты і сентенцыі выправіты;…… уметы перед’ королем’ іего мілостыю і вамі, панове братіа, одкрыты нашые врады. Сказал’ бі кто з’ вас лутше, только не баламутячы; то я на том’ перестану.^[1]

---

1. Сьпіскаў „Прамовы“ ёсьць некалькі; дзеля недаступнасьці гэтым часам беларускага сьпіску, тут зьмешчана „Прамова“ з украінізаванага сьпіску; яе варта параўнаваць са зьмешчанай у „Гісторыі Беларусі“ Власта.