Тарасъ на Парнасѣ и другія бѣлорусскія стихотворенія (1902)/Женитьба Сопрона

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Весна гола перепала Женитьба Сопрона
Верш

1902 год
Іншыя публікацыі гэтага твора: Жаніцьба Сапрона.

Спампаваць тэкст у фармаце EPUB Спампаваць тэкст у фармаце RTF Спампаваць тэкст у фармаце PDF Прапануем да спампаваньня!




VII. Женитьба Сопрона.

Собирався Холомей женить сына свойго Сопрона,
И брать у нашато головы дочку́ Гапона—Кулину.
И ра̀дився съ Сакомъ—братомъ:
Кого взять за свата—ходата?
—Я думаю Кузьму
За свата возьму:
—Нѣ, кажеть: бери кого другого,
Бо ў Кузьмы ковтуновъ не много!
Я думаю Гришку за свата взять, —
У его довжѣйшіе ковтуны висять!
—И правду ты кажешъ, Сача,
Ёнъ жа мнѣ еще и свояча!
Послать мальчишку
Позвать Гришку!
Слонца заходить,
И Гришка приходить,
Двери отчиняеть,
Добрый вечаръ даваеть:
— Добрый вечаръ!—Здоровъ!
— Што ты, свояча, до мене маешъ,
Якую претанзию накладаешъ?
—Э, дурачина ты, своячина:
Хочу жанить свойго сына Сопрона,
И брать у нашаго головы дочку́ Ганона—Кулину,
А тебе послать за свата—ходата!
—Я ня ўмѣю!
—А я тябе наўчу:
Возьми громнишную свѣчку,
Дванадцать хунтовъ перанечку,
Лапти сбоку привяжы,
И хто будя пытатца—не кажы!
—Я боюсь: ёсть чаровники,
Мяне тамъ счарують!
— Не бойсь: зачапи
Жарновый камень за плечи,
Нехай камень по спи́нѣ шаруеть,
То тябе нихто не счаруеть!!.
Сватъ Гришка иде́ть
Сопрона ззади за собой вяде́ть,
Двери отчиняеть,
На кочаргу ступаеть.
Якъ ставъ на кочаргу,
Як дала кочарга по лобу!
Хотѣвъ бы свадьбу починать,
Да за кровъю Божаго свѣту не видать.
Тогды кажеть Ганониха до Гапона
«Треба намъ держатца свойго закона,
Треба намъ сгоноровать
Зразу Кулины не отдавать!»
Гапониха зъ Гапономъ сгоноровали—
Три дни сватовъ у ёвни держали.
Дали кажа Гапониха до Гапона:
«Годи намъ держатца свойго закона!
Треба робить заручины
Бо уже сватовъ помучили».
Обозвався и Сопронъ до Гришки:
«А уже жъ мое́ выполоскало кишки!
Бери барылку
Да йди по горѣлку!
И у насъ свадьба йде́ть,
Ажъ любо глядѣть!
ли томонить,
Коли и вясельля робить.
Отправивши святъ—дяды,
Пошовъ Гришка попа годить.
Черазъ порогь перавалився
И въ хати повалився,—
Однымъ словомъ охмялився.
Попадьди на яго глядить,
А ёнъ, лежучи, бубнить.
Пришовъ попъ,
— Што у васъ тутъ стало?
— А, батю́шка
Нашъ Холомей же́нить свойго сына Сопрона
И бяре́ть у головы дочку́ Гапона—Кулину.
Дакъ пришовъ я пытать,
Ти много за заповѣди дать?
Попъ за заповѣди узявъ,
И яму́ слово давъ:
«Иди, кажа, музы́ку старайся,
Да молодыхъ къ вѣнцу выправляй»!
— Да я за музы́ку взявъ бы Апанаса,
Да ў яго ни рымки, ни баса;
А ўже якъ придя Авласъ,
То почепя и рымку и басъ.
Ёнъ якъ по струнамъ пово́дить,
То насъ гулять изводить;
А якъ до басу доткне́тца,
То намъ не́гди подѣ́тца.