Гэта старонка не была вычытаная
То ёнъ прито̀пнитъ, то присвѝснить, —
То шпа́рко по́йдить[1] у кругѝ.
Глядѣвъ Юпитеръ и дивився.
И подъ дуду у̀ ладошки бивъ,
Али къ Тарасу приближѝвся,
И во́ якъ ёнъ его спросивъ:
„А ты откўлитька, пріятель?
Зачимъ пришовъ ты на Парнасъ?
Ты хто такѐй: ти не писатель?“[2]
— „Нѣ, мой паночекъ: я Тарасъ[3]
Я полясовщикъ съ Путявѝща.
Чуть золокъ ся̀ньни[4] я зъ двора,
Пришовъ сюды я о повднѝ ще,
Ды ўжо и домовки мнѣ пора!
Ти ня была бъ паночекъ, ласка,
Осюль домовъ мяне отвесть?
Ходивши по горѣ Парнасьской.
Мнѣ дуже захотѣлось ѣсть!“
XVI.
Кивнувъ Зяве́съ, и мигомъ Ге́ба
Крупе́ни ў миску налила́
И добрую краюшку хлѣба,
Сказавши: ѣжъ! мнѣ подала.
Крупени у волю настеба́вшись[5],
Я ўсихъ подя̀ковавъ боговъ;