Старонка:Сборникъ памятниковъ народнаго творчества въ Сѣверо-Западномъ краѣ.pdf/330

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

XCXIV.

(Тамъ же.)

Пошлю сокола, пошлю небога
Подъ высокое нэбо,
Сыву зозуленьку на Вкраиночку
По свою родиночку.
Нима сокола, нима небога
Зъ-подъ высокого нэба,
Ни зозуленьки зъ Украиноньки,
Нима мэі родиноньки.

(Записалъ тотъ же.)


XCXV.

(Тамъ же.)

(При выѣздѣ подъ вѣнецъ.)

Стояла рутонька[1] вкрай плоту
Друбненькимъ дощикомъ ульяна,
Ой тамъ Иванко умывався,
Своимъ ворогомъ кланявся:
— Ой мои жъ вите вороги!
А нэ пэреходьте дороги,
А нэхай пэрейде Господь Бугъ
А муй батенько навперудъ.


Кропы[2] но ты коня,
Кобъ Бугъ зносывъ дитя,

  1. очень обыкновенный цвѣтокъ въ цвѣтникахъ здѣшнихъ крестьянъ.
  2. усердно погоняй.