Старонка:Сборникъ памятниковъ народнаго творчества въ Сѣверо-Западномъ краѣ.pdf/297

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

Есць у мэнэ ліпшая за тэбэ:
Есцъ у мэнэ, що мэнэ розуе,
Мое білэ личко сто разъ поцілуе.
— Есць у тэбэ, мылый, двацять штыры,
Алэ я найстарша надъ іимы всимы,
— Ой дэжъ ты, мыла,
Старшенства достала?
— Якъ у чистумъ полі церковка стояла,
Тамъ я молодая Богу присягала.
Присягала Богу и Святому Спасу,
И тобі, свынопасу.
Присягала Богу и Святому Мыколы,
Щобъ ты мэнэ, дурню, ны кидавъ ныколы.
Присягала Богу и Святому Юрью,
И тобі, дурню,
Присягала Богу и Святому Ивану,
За тобою, гицлю[1], достала до гану[2].

|}

(Записалъ Новицкій.)


Приносимъ благодарность И. Ю. Некрасову, приславшему печатаемыя ниже пять пѣсенъ. Первая изъ нихъ — носитъ на себѣ характеръ такъ называемой думы; пѣсня эта имѣетъ сколокъ, напечатанный въ сборникѣ Максимовича, Изъ остальныхъ четырехъ, бѣлорусскихъ, CLXX-ая служитъ варіантомъ къ двумъ, помѣщеннымъ выше; CLXXII-ая немного сантиментальна, особенно — къ концу.

  1. прохвостъ, мерзавецъ.
  2. безславіе, позоръ.