Старонка:Сборникъ памятниковъ народнаго творчества въ Сѣверо-Западномъ краѣ.pdf/161

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

XXXI.

(Гродненской г., Кобринскаго у., село Черевачицы.)

Горе мое горе, несчастная доля,
Поорала дівчинонька мысленьками поле,
Чорнымы очима да й заволочила,
Друбнынькыми слезоньками все поле зросыла.
Цвітэ грэчка цвітэ, да й цвітъ опадае,
А вжежъ мэнэ муй мылэнькій на вікъ покидае.
Ои літіла птыця, роспустывши крыльця,
Ахъ ныма и ны будэ мого чорнобрывця.
Ой літіла пава, въ садоньку упала.
Ахъ ныма и ны будэ кого я кохала.
Ой ты, сывый орле, высоко літаешь
Возьми жъ мэнэ на свы крыльця — занэсы дэ знаешь.

(Записалъ Иванъ Котовичъ.)


XXXII.

(Гродненской г., Бѣльскаго у., село Чижы).

Подъ похилымъ дэрэвомъ
Маты зъ сыномъ стояла,
Правды у іого пытала:
— Муй сынэ Иванэ,
Дитя мое коханэ!
Якъ я тэбэ родыла,
To усю нужу сходыла;
Якъ я тэбэ годовала[1],
Всяку нуждэньку пріймала;

  1. воспитывала.