Старонка:Беларускія апавяданьні (1901).pdf/10

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

9


мы и туды, гдѣ у карты рѣжуть. Тутъ я насчитау шесть — спереду лысыхъ, семь — сзаду лысыхъ, пять приставовъ, семь сивыхъ бородъ, восемь тоустыхъ, якъ бочки… Рѣжуть у карты на зеленомъ столу и пишуть отъ кого гроши получаты банка давай сюды!.. — Получай! — И золото сыпють па столъ…

Тады мы у другую хату назадъ… А народъ бѣгаить, съ ногъ сбиваить… Я за панича держуся, да заглядѣуся на партретъ (партретъ во якій!), а панича и не стало. Я туды-сюды, — нѣтъ. И чую: музыка лопъ-лопъ! Драбануу я со всѣхъ ногъ (забыу, братцы, дробнякомъ ити) да зачепіуся за одѣяла[1] (и хто ихъ тутъ наслау?!) и, — бацъ! — растягнууся пластом, подбіу двухъ пановъ, двухъ урядникоу и прямо носомъ на паненкинъ хвостъ (ну и хвостъ же, братцы, съ полсажня будить!) — „А-ахъ, хварѣй твоя голова“! — кажу. Устаю помалу, а волосы на лобъ и сьѣхали. Я, не узяуши въ розумъ, руку къ носу, сморканууся во весь гулъ… А нашы сбоку: „мужикъ, мужикъ“!.. — Тутъ, откуль ни возьмись паничъ цапъ мене за руку. — „Пойдемъ, кажить, нанизъ, Миколай Ивановичъ“ (ета я, значить). — Надѣлися, вышли

  1. Ковры.