Сборникъ памятниковъ народнаго творчества въ Сѣверо-Западномъ краѣ (1866)/XLIII

З пляцоўкі Вікікрыніцы
XLII. Сильные вихры бѣлу бярозу разкалыхиваюць XLIII. Въ чистомъ полі не дымъ снѣгъ идзець
Беларуская народная песьня

1866 год
XLIV. Въ чистомъ полі не дымъ, не вода

Спампаваць тэкст у фармаце EPUB Спампаваць тэкст у фармаце RTF Спампаваць тэкст у фармаце PDF Прапануем да спампаваньня!




XLIII.

(Тамъ же.)

Въ чистомъ полі снѣгъ идзець,
Землю сыру прикрываець;
А мамка сына благословляець,
Въ чужую сторону выправляець.
Ахъ! мамка мая — миленькая,
Мамка мая — старенькая!
Я тваю всю журбу знаю:
Въ чужую старану отъѣзжаю,
Цябе старенькую пакидаю,
Да и съ коника не ссідаю
И ножекъ изъ стрименъ не выймаю,
Къ Дунаю я атъѣзжаю
И цябе мамка пращаю.
Дунаёкъ мой цихусенькій,
Што ты стаишь мутнюсенькій?
Чи цябе волна сбила,
Чи цябе бѣла лебедзь замуцила?
Мяне замуцили кульки гарматные[1],
И въ воду удары частые
Черезъ Дунай летаючи,
У маладцовъ лучаючи[2]
Съ плечъ галовки скидаючи,
Бѣлы цѣла[3] валяючи.
Кони мои, кони вороненькіе!
Кони мои, кони дорогенькіе!
Чаму жъ вы непьецё воды на Дунаю?
Чаму не пьецё — я не разгадаю.
Іоны ня пьюць да тольки вздыхаюць,
Да за Дунай-рѣку паглядаюць,
Якъ тамъ маладцы гуляюць,
Адзинъ другого забиваюць;
Якъ тамъ цякуць рѣчки кровавыя
И ручейки цякуць слезавые,
Якъ тамъ масты масцяць трупавые[4]
Все маладцы удалые.

(Записалъ тотъ же.)



  1. пульки пушечныя, ядра.
  2. попадающіе.
  3. тѣла.
  4. изъ труповъ.