Перайсці да зместу

Тарасъ на Парнасѣ (1910)/Тарасъ на Парнасѣ

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Предисловіе къ 1-му изданію Тарасъ на Парнасѣ
Паэма
Аўтар: Канстанцін Вераніцын
1910 год
Іншыя публікацыі гэтага твора: Тарас на Парнасе.

Спампаваць тэкст у фармаце EPUB Спампаваць тэкст у фармаце RTF Спампаваць тэкст у фармаце PDF Прапануем да спампаваньня!




ТАРАСЪ НА ПАРНАСѢ.

(Сводная редакція).

I.

Ти знавъ хто, братцы, зь, васъ Тараса,
У полясо̀вщикахъ што бывъ?
На Путявищи, дли Парнаса[1],
Ёнъ тамъ дли лазьни близко живъ.
Штожъ? Чаловѣкъ ёвъ бывъ рахманый,
Горѣлки у гўбу ёнъ не бравъ:
Зато жъ у ла̀сцы бывъ у пана, —
Яго панъ дужа шановавъ.
Любила тожъ Тараса й па̀ня,
Ни разъ и урадникъ не збрахав.
Зато-жъ Тарась болото зъ ранья
До темной ночи пильновавъ.
Чуть золокъ —[2] ёнъ стральбу за плечи
Заткнетъ сякѐру за поя̀съ —
Завсёгды[3] хо̀дить боръ стярегчи,
И птўщакъ бивъ зъ ружжа Тарась.
Ходивъ ти много ёнъ, ти мало,
Да то́лько нѣшто одинъ разъ
Бяда ў бору яго спотка́ла..[4]
Во́ як казавъ намъ самъ Тарась:

II.

„На са́маго Кузьму-Демьяна
Помовъ я ў пўщу[5] по́мижъ мховъ.
Уставъ я вѣшто ду́жа рано, —
Здается, сь першихъ пятуховъ.
Иду сабѣ я понемно́гу,
Али й на пень тро́ху присѣвъ.
Ажь разомъ лопъ-лопъ! чаразъ дорогу, —[6]
Якъ бы̀тцомъ тетярю̀къ злятѣ̀въ.
Зложивсь я стрѣльбой, и кляпсь! — не палить,
Крамзѐль — зъ друго́го! —[7] ни пякѐть!
Гляжу — ажъ вось зъ-за ѐли ва̀лить,
Якъ быть[8] хоро́мина мядвѣдь!
Хоть не трусливый я дятѝна,
Али затросся, якъ осина,
Зуба̀мъ, быть тютька, лепячў…
Гляжу — ажъ зло́мана лясѝна[9],
И ўздўмавъ: — дай-ка ускачу!

III.

Скакнува — не тра̀пивъ, послизнўвся!
И ў яму молоньёй[10] лячу!
Лятѣ̀въ — лятѣвъ, якъ рѣзанўвся, —
Ажъ стало зе́ляно въ воччў!
Лятѣ̀въ ти до́вго я, ти мало,
Того́ ния̀къ я не утямлю̀,[11]
Алѝ ўжо ладно разсвѣтало,
Якъ я звалився на землю̀.
Уставъ зь зямлѝ обколотився, —
Бо бывъ у гря̀зѝ —[12] якъ свиньня
И дужа — дужа я дивѝвся, —
Идѣ опынўвся гэта я?…
Рукой поскро́бши коло вўха,
Добывъ съ таба̀кой рогове́нь,
И хра̀ну напихавъ тяртўхой, —[13]
Бо ня ўживавъ я цѣлый день!
Якъ просвятлѣли моѐ вочи,
Мядьвѣдя я ужо не увидавъ…
Закинувъ я стральбў за плечи,
И по бокахъ глядѣть я ставъ.

IV.

А вохъ-ти-мнѣ! Якъ тамъ приго́жа!
Ну, бы̀тцомъ хто намалювавъ!
Чирвоны краски, макъ и рожа[14]
Ну, быть ширинку[15] хто пославъ!
И птушки ёсь тамъ; дужа стройно[16]
Пяю́ть, полѣ̀пши соловья́!
А-а, а вохъ-ти-мнѣ, а вой-я![17]
Куды потра́пивъ гэта я?
Стоявъ я довго и дивився,
Разя̀вивъ ля̀пу[18] и глядѣвъ, —
Ажь-вось отку́литька зьявився, —
Ти то пришовъ ти прилятѣвъ —
Хлопчѝна нѣ̀кій[19] круглощо̀кій[20],
Увесь кудра̀вый, быть баранъ,[21]
И за плячмѝ ў яго широкій[22]
Приче́пленъ лукъ бывъ и ковчанъ.
— Откуль, куды дорога гэта?
Спытавсь я ў хлопчика тойчасъ.
— Дорога гэта[23] съ того свѣта,
И йде́тъ во просто на Парнасъ!
Сказавши, хлопчикъ того часу
На крыльяхъ шпарко полятѣвъ,
Дорогу жъ показать Тарасу,
Ня мѣвши часу, не хотѣвъ.

V.

Помысливъ я тогды нямного:
Што за шайтанъ Парнасъ такій?
Пошовъ я просто той доро̀гой,
Узявши у̀ руки добрый кій.
Пройшовъ вёрстъ десять той дорогой,
Ажь бачу я — гора стоить,
Подъ той горой народу много
Якъ быть, кирмашъ якій кишить[24].
Пришовъ я ближи, што за лихо:
Народ ня про̀стый, усё паны!
Хто дужа шпарко, хто потѝху, —
Уси лѣзуть на го̀ру яны.
Быть жѝды у́ школи, голосу̀ють,
Готовъ одинъ другого зъѣсть,
И каждый морду у́пе́радъ су́ить,
Штобъ першимъ на гору узлѣзть.

VI.

Уси яны[25] тягають книжки,
Ашъ зъ ѝншихъ подъ руччо́мъ плющѝть,
Другъ дружки вытискають кишки…..
Ажь нѣхто про̀межъ ихъ пищить:
„Помалу, братцы! не давитя
Мой хвельятонъ вы и „Пчалу“
Мяне жъ само́го вы пустѝтя
И не дяржѝтя за полу̀!
А нѣ̀, дыкъ до-душѝ у́ газети
Я васъ облаю на у́весь свѣтъ, —
Якъ Гоголя у прошлымъ лѣти!
Я жъ самъ редакторомъ газетъ“!..
Гляжу сабѣ, ажъ гэто сивый,
Короткій, то́встый — быть чурбанъ.
Плюгавый, дуже некрасивый,
Кричить, якъ оглашенный, — панъ.[26]
Нясе́ть вяликій мѣхъ панъ гэтый,
Повнымъ — повнёхонько набитъ….
Усё тамъ книжки да газеты, —
Ну, быть коробошникъ тэй — жидъ!
Товаришъ поплечъ зъ имъ иде́ть
И нести книжки пособлить,
А самъ граматыку нясеть,
Што ў семина́рняхъ обучають.

VII.

Во́, нѣшто разомъ зашумѣли,
Народъ раздався на концы̀,
И, быть якъ птушки, пролятѣли
Чатыре добрыхъ молойцы.
Народъ то бывъ усё нетаковскій:
Самъ Пушкинъ, Лермонтовъ, Жуковскій
и Гоголь, — шпаа́рко коло насъ
Пройшли, быть павы, на Парнась.
Ну, словомъ, много тутъ народу
Собралось лѣзти на Парнасъ:
Были паны, было́ и збро́ду, —
Якъ часомъ и на свѣти у насъ.
Промѝжъ людей и я штурха́вся,
И тиснувся, што есть пары;
Вотъ чуть ня-чуть тыкѝ пробрався
И лѣзу просто до горы.

VIII

Узлѣзъ, гляжу, — ажъ хата но́ва
Стоить, якъ звычай, паньскій двор,
Круго́мъ яго тамъ[27] тынъ яловый:
Нябось, ня плохъ, — ня улѣ́зеть воръ!
А на дворѣ томъ[28] свиньи хо̀дють,
Собаки, козы, бараны̀.
Знать, и боги хозяйство водють,
Коли свиньней дяржа́ть яны.
На гро̀ши у тро́нки тутъ гуляють
Парнаськи хлопцы-дятюкѝ;
А хто копейки зъ ихъ ня ма́ить,
Тотъ лўпить тольки у шлякѝ[29]
Улѣзъ къ богамъ тогды я у́ хату…
А вохь-ти-мнѣ! ни дать, ни узять —
Быть у казармы туть солдаты, —
Боговъ ня можно сосчита́ть“!..

IX.

Тарасу лихо-што здаетца:
Ну, быть у ра́нди[30] ён сядить, —
Хто пѝпку курить, хто смяе́тца,
А иньшій пѣсню буруздѝть.[31]
Глядить ёнъ, ажъ на лавцы шіють
Шавцы̀ богинямъ ходокѝ,
Богини жъ у корытахъ мыють
Богамъ рубахи и порткѝ
Сатўрнъ самъ, лыки размочивши,
Подвѝркой лапти подплетавъ, —
По свѣту ладнаго сходивши,
Лаптей ёнъ много потоптавъ.
Няптўнъ на лавцы чинить сѣти,
И во́сьти со́дить на шасты̀,
При имъ жа, мусить, яго дѣти
Дирявы ладють[32] нороты̀.

X.

Вось бьютца Марс и зъ Геркуле́сом,
А Геркулесь — якъ быть мядьвѣдь!
Штобъ тѣшить стараго Зяве́са,
Хохолъ ёнъ Марсу ловко мне́ть!
Зяве́съ жа на̀ўзничь лёгъ на пѐчи,
Сермягу у́ го̀ловы подклавъ, —
Ёнъ грѣвъ на пѐчи стары плечи
И нѣшто у́ бородѣ шука́въ.
Во̀ передъ люстрой за́дкомъ мелеть
И масломъ ма̀жетъ волосы̀.
И нѣчимъ морду свою бѣлить —
Вянѐра, — знать, дили красы.
Амуръ жа зъ дѣвками жарту́ить;
Ну, про́сто смѣхъ ажны бяре́ть[33]:
То ён знятѣ̀йку поцалу́ить,
То шмотку[34] зъ головы здяре́ть.
То однимъ вокомъ ёнъ миргаить,
Якъ бытцомъ ёнъ кого зовѐть,
То у гармонику зайграить,
То нѝмхвамъ пѣсню запяѐть.

XI.

Вось затраслася уся гора:
Зявесъ на пѐчи схамяну̀вся[35],
Зявнувъ и дужа потягнувся,
И кажеть: ѣсть ужо́ пора!
Пригожа дужа дѣвка Ге́ба
Горѣлки ў чарки[36] налила,
И, якъ жаро́нъ,[37] бука́тку[38] хлѣба,
Принёсши, бракъ! середъ стола.
Ина стравўхой узя̀та у́ небо,
Кабъ ѣсть варить и платьтя мыть.
Нябось, на тяжкимъ живе́ть хлѣба:
Ти шутка жъ столькихъ накормить!
Во̀ съ усяго̀ собрались неба,
Якъ тараканы[39] коло хлѣба,
Богѝ и сѣли ўкругъ стола…..
Потра́вы смашны съ пе́чи Геба
Носить до сто́лу почала́.

XII.

Сперва[40] дала ина капусту,
Тогды со шкварками куле́шъ,[41]
На молоцѣ̀ крупе́ню густу, —
Дасть уво́лю, тольки ѣшъ!
И съ постоялкой журъ стюдёный,
А съ каши сало ажъ тякло́
Да и гусятины пражо́ной[42]
Уволю ўсимъ богамъ было̀.
Якъ узнесла жъ на столъ колба̀сы.
Блины овсяны ў рѣшатѣ̀, —
Ажъ слюнки потяклѝ ў Тараса,
И забурча̀ло ў животѣ!
Горѣлку пить боги поча̀ли,
Зъ бакла́жки ў чарки знай-што льють!
Подпивши, пѣсни закричали, —
Ну, быть у ранди, ўвси пяють!
И съпья̀на пѣвъ такѝ припѣвки,
Што ажъ нелоуко говорить, —
Ажны ўсоромилися дѣвки,
Якъ стали рѣчи разводить!
А самъ Зявесъ такъ настебався,
Што носомъ чуть зямлю ня рывъ;
Ёнъ вочи жмуривъ и кивався,
Да бытцомъ нѣшто гомонивъ…

XIII.

Али усётки богѝ устали,
Якъ ўсё поѣли — попилѝ,
Во̀, разомъ у дуду зайграли, —
Скакать богини почалѝ.
Узявши хусточку, Вянѐра
Пошла мяте́лицу скакать, —
Пригожа, стройна, чаразъ мѣру, —
Няможно й пе́ркомъ[43] написать!
Чарво́на, то̀вста, круголица,
И вочи, быть на колясѣ;
Якъ жаръ горить яе́ сподница,
И стужка[44] ўпле́тена ў косѣ!
Няптўнъ съ приго́женькой ная̀дой
Пошовъ у прися̀дку казака:
Нябось, и у старо́го гада
Кровь грѣить, якъ у дятюка.

XIV.

Хапѝвши ке́лишакъ горѣлки,
Амуръ ящо́ повесялѣвъ;
Играть почавъ ёнъ на свирѣлки
И дѣвкамъ стройны пѣсни пѣвъ.
Во̀ и Марсъ у новыхъ бо́тахъ, —
Ёнъ, мусить, ботовъ не жалѣвъ, —
Бо зъ нѝхвами скакавъ до поту,
Гулявъ у жмурки и шалѣвъ.
А во и самъ Юпѝтеръ зъ Ве́стой
Пустився, старый хрѣнъ, у плясъ;
Якъ быть жанихъ перадъ нявѣстой,
Заткнувъ ёнъ руки за поя̀съ.
Хоть не моё-то, правда, дѣло,
Ня слѣдъ мнѣ, можа, и казать:
Любивъ ёнъ тѣшить грѣшно тѣло,
Часами й ловко подгулять!
И каждый богъ такъ расплясався,
Што ажъ няможно удержать;
А хто горѣлки настеба́вся,
Того подъ лавку клали спать.

XV.

Во якъ зайгравъ дударь плясўху, —
Ни якъ Тарасъ нашъ не у́тярпѣвъ[45],
И зь лавки ёнъ што — ёсть духу
Скакать на хату полятѣвъ.
Якъ ставь присту́кивать[46] ото̀пкомъ,[47]
Ажъ ротъ разявили богѝ
То ёнъ прито̀пнитъ, то присвѝснить, —
То шпа́рко по́йдить[48] у кругѝ.
Глядѣвъ Юпитеръ и дивився.
И подъ дуду у̀ ладошки бивъ,
Али къ Тарасу приближѝвся,
И во́ якъ ёнъ его спросивъ:
„А ты откўлитька, пріятель?
Зачимъ пришовъ ты на Парнасъ?
Ты хто такѐй: ти не писатель?“[49]
— „Нѣ, мой паночекъ: я Тарасъ[50]
Я полясовщикъ съ Путявѝща.
Чуть золокъ ся̀ньни[51] я зъ двора,
Пришовъ сюды я о повднѝ ще,
Ды ўжо и домовки мнѣ пора!
Ти ня была бъ паночекъ, ласка,
Осюль домовъ мяне отвесть?
Ходивши по горѣ Парнасьской.
Мнѣ дуже захотѣлось ѣсть!“

XVI.

Кивнувъ Зяве́съ, и мигомъ Ге́ба
Крупе́ни ў миску налила́
И добрую краюшку хлѣба,
Сказавши: ѣжъ! мнѣ подала.
Крупени у волю настеба́вшись[52],
Я ўсихъ подя̀ковавъ боговъ;
Хотуль[53] за плечи привязавши,
Собрався йсти ужо домовъ,
Ажъ во̀ захвѝры подхватили, —
Хто за рукў, хто за посъ,
И, быть якъ птушки, потащили
Яны мяне чаразъ Парнасъ.
Нясли, на крыльяхъ, быть якъ вѣтеръ,
И просто приняслѝ ў нашъ лѣсь.
Гляжу я: мусить, ужо вечаръ, —
Бо молодикъ[54] на небо ўзлѣзъ!..
Съ тыхъ поръ Тарасъ ужо ня хо́дить
Такъ дужа рано по борамъ;
А чаразъ гэто ёнъ ня шко́дить[55]
Бярвѐньня красти по ночамъ[56].
Дыкъ во̀-што бачивъ нашъ Тарасъ,
Къ богамъ узлѣзши на Парнасъ!
Ёнъ мнѣ про гэто[57] разсказавъ,
А я ў паперку записавъ.

Примѣчанія

[правіць]
  1. Парнаса.
  2. Чуть покажется заря.
  3. У другихъ: заўжды.
  4. Встрѣтила.
  5. У наспы.
  6. Ажъ разомъ — лопъ! чаразъ дорогу.
  7. У другій.
  8. Ёсь.
  9. У другихъ: осина.
  10. Мозговней.
  11. Не припомню.
  12. ў болоти.
  13. Нюхательнымъ табакомъ.
  14. Роза.
  15. Сукенку, китайку.
  16. Стройны.
  17. А вохъ-ти мнѣ, а вой-ё.
  18. Зяпку.
  19. У другихъ: пекный.
  20. Круголикій.
  21. Амуръ.
  22. Вяликій.
  23. Дорога гэта? Съ того свѣта.
  24. Кипить.
  25. Съ собой.
  26. у другихъ: Кричить ёнъ гэдакъ на увесь станъ.
  27. У другихъ: Кругомъ обнесенъ тынъ яловый.
  28. А по двору тутъ.
  29. Просто у носки.
  30. Корчма.
  31. Нескладно поетъ.
  32. Лапють.
  33. У другихъ: глядѣть.
  34. Хустку.
  35. Зявесъ съ печи обмахнувся.
  36. У чарку.
  37. Какъ жерновъ.
  38. И добрую букатку.
  39. Бытцомъ прусаки.
  40. у другихъ: сперша.
  41. Кисель.
  42. Пячоной.
  43. У другихъ: пяромъ нямножко.
  44. Устужка.
  45. Не стярпѣвъ.
  46. Притопавать.
  47. Лаптемъ порваннымъ.
  48. у другихъ: ходить.
  49. Ти ты писатель.
  50. Нѣ, мой панокъ! сказавъ Тарасъ.
  51. Сегодня.
  52. Крупени я насилковавшись.
  53. Кошель.
  54. Мѣсяцъ.
  55. Не препятствуетъ.
  56. у другихъ: ёнъ ворамъ.
  57. И ёнъ мнѣ гэто.