Стихи поздравительныя въ дѣнь именин Госпожи Маріи Яньшиной

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Стихи поздравительныя въ дѣнь именин Госпожи Маріи Яньшиной
Віншавальны верш
Аўтар: Андрэй Рыла
Першая палова XIX стагодзьдзя
Крыніца: Даследаванні і матэрыялы. — 2018. — Т. 4; бач. 291-298
Верагодна, аўтар Андрэй Рыла. Запіс Лукаша Бэндэ. Рукапіс захоўваецца ў БДАМЛіМ, ф. 66, воп. 1, адз. зах. 616, арк. 3–7.

Спампаваць тэкст у фармаце EPUB Спампаваць тэкст у фармаце RTF Спампаваць тэкст у фармаце PDF Прапануем да спампаваньня!




Стихи
поздравительныя въ дѣнь именин Гжи
Маріи Яньшиной.

Сягодни Яньшинскія сіолы
Як на велик дзень вси вясіолы
Гуляюць скачуць, вяселятца
Дуда не вспеиць надуватца
Яка|ж бы сегодни, свята,
Вси на гуляньи, — пустая хата
Вси к небу руки подымаюць
Марыю им выхваляюць
У панском же дворе панов
Як у пятровку камаров
Да кали|б я не догадався
И кали|б у Хомки не спытався
Што пани нашай дзень менин
И я ни|знав пра то адзин
Тут вздуднав вздумав написать ей верши
Сходив к дьяку по розум перши
И только став круциць умом
Сказав пришовши мне Варлом,
“Не за свою брат взявся
У разумнейшаго|б спытався
Покуль твоя не складка песня
И лысина небоже тресня
Того хоць частку проспеваиць
Што про ее свет целый знаиць
Не паня то а ангель Божій
Ци іосць кто на ее похожій
Ня вихнысць, разум и добрату
Жаль щерасць и щидрату
Всіо разым Бог в іой помясцив
И|в боязни к себе возрасцив
Яе на свет радзила маць
На то што|б людзям помыгаць
Яе дзяды и прадзяды
Чрез вси житця свайго годы
Набожны праведны были
И дабродзеями слыли
Да и мужыка шъ к себе сыскала
Як будто с корня в воз стоптала
Ничым в доброце ей не вступиць
Ня зделавшы добра ни ступиць.
Як только с просьбой хто на двор
Адзин другому в перякор
Ни скажуць Бог даць никому
Ни запираются вороты
Калеки, вдовы и сироты
Як к варки Лабову на прощу
Идуць в Яншынскую рощу
И будто гроши як грибы
Растуць кала яго жильбы
Іон сыплиць ими як мякинай
Из жаласци к людзям ядзиной
Ня треба болыль от Бога дара
Як ета дорагая пара
А крацей тебе сказаць
Іон бацька всим, ина усим маць
Нихай научутца паны
На свеце жиць як яны
Хто славы ищиць во звиздах
Да в тытлах людских суетах
Того як только дух из цела
То и слава у магилку села.
А наша панства на праяву
У дабраце шукаюць славу
Хоць Бог их к себе возмець
Но слава в людзях не умрець
Живыя манументы звонки
Помянуць позныя потомки
Тей быв на свеце человек
Што для людзей жив цалый век,
От бацьки сын от сына внук
Такий паслужиць милый звук
А Бог их добродейств в нагроду
Даець рай лепшь Карадински саду
И за процент разданных гроши
Нябескы вечныя раскоши
Я|б большь про их казюкав
Да вжо язык савсим пристукав
Ты привадзи хоць Цыцарона
То іон тут сдасця як ворона
Табе|ж учившись у Дзьяка
Злавиць не трудно дурака”
Пастой Варлом сказав тут я
Сказалась мазговня твая
Я панства ни бярусь хвалиць
Им так хвала як грош гудзиць
Их добродзействы низличоны
Ня скажець[1] сами научоны
Но добрым людзям добря зычиць
Нихто муз в помечь[2] ни закличиць
Нихай яны сидяць спакойны
Ци про кровавы пишуць войны
Где люд Христов як блох му лушчаць
Где руки ноги лбы тряшчаць
Где кишки цягнутца бязбожна
Где злоя всіо што вздумаць можна
Ня це людзи в примеце
Но што рятуюць бедных в свеце —
Про их ци можно замовчаць
Кали аж вси нутри дрожаць,
Казак Ѣнеиду писав,
Ѣнея в очи не|видав
Мне ж всіо видивши и слыхавши
Нявжо стояць язык прижавши
Ой не мне разум мой диктуиць
Аткрыць панам што сердца чуиць
Хоць вочи я у пса позычу
Но будуць знаць что им зычу
Сев и чиркнув повиньшиваня
Прыми ж яго кахана Паня
Ни красно мовски я пишу
А только господа прошу
Што|б ты ящо сто лет жила
Здорова весила была,
Коли|б табе як Божжій матце
Анельскій гутарки дождатца
Што|б іон сказав злятевши с неба
Таких людзей больши Богу треба
Ты будишъ маткою дзицям
А дзети помочу людзям
Коли|б твой Бог множ господарство
Покуль в своіо не возьмиць царство
Киб паства, кони и коровы
Пладились и были вси здоровы
Киб казам, авцам и кабанам
Пастух ня мог знаць личбы сам,
Каб масла, яйцы, сыр и сала
Што раз то больши прибывала
Каб сбожжа в поле так радзила
Што|б с снопа мерку малацила
Кали|б из разных трункав реки
Цякли в дворе твоіом навеки
Калиб нам ящо ето раз гуляць
Цябе с патронкой виншивать.


  1. Зьверху дапісана: сьпішуць.
  2. Зьверху дапісана: помочь.

Гэты твор быў апублікаваны да 1 студзеня 1929 года і знаходзіцца ў грамадскім набытку ўва ўсім свеце, бо аўтар памёр, прынамсі 100 гадоў таму.