Старонка:Тарас на Парнасе і іншыя беларускія вершы.pdf/21

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

Якъ почувъ жидовскій смыкъ.
Дякуй, што скакать ня звали,
Дякуй Богу, што мужикъ.

Такъ панамъ усё игрища,
Бо нема чаго робить.
Жидъ усё у дудку свища,
А панъ ножками дробить!

А што о́пратки дивны́я—
То жъ панамъ и треба такъ:
Жидъ сабѣ полы́ пришіе,
Дыкъ для пана выйдя хракъ.
Жидъ у тёплой шанцы ходя,
Пану давъ свой капелюхъ,—
Вотъ и вышло, што по моди:
Панъ у жида мае слухъ.

А шклы тыя дли туману:
Празь ихъ глядишь якъ у дымъ;
Жидъ умысльня давъ ихъ пану:
Кабъ зробить яго сляпымъ.

А што тонкія паненки,
А високій у ихъ задъ,—
Отожъ розумъ у ихъ тонкій,
Дакъ и вышавъ тонкій складъ.
Самъ ты видивъ: жидъ миргая,
Бъеть цынбалы, тягня смыкъ,
А панъ поть свой проливая,
Якъ на панщини мужикъ.
А што паны яду́ть ласо,
И што смагло могуть пить,—
Ето солють своё мясо,
Бо ўжо стали чисто гнить.
То, братъ, панскія задушки:
Всё проѣли, пропили,
Тяперь къ жидамъ идуть въ служки
И насъ тягнуть, кабъ ишли,