Старонка:Тарас на Парнасе і іншыя беларускія вершы.pdf/11

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

«Помалу, братцы! не давитя
Мой хвельлятонъ вы и «Пчалу»,
Мяне жъ само́го вы пусти́тя
И не дяржи́тя за полу́!
А нѣ, дакъ до-души въ газети
Я васъ облаю на ўвесь свѣтъ,—
Якъ Гоголя у прошлымъ лѣти!
Я жъ самъ редахторомъ газетъ»…
Гляжу сабѣ, ажъ гэто сивый,
Короткій то́встый—быть чурбанъ,
Плюгавый, дужа некрасивый,
Кричить, якъ оглашенный,—панъ.[1]
Нясёть вяликій мѣхъ панъ гэтый,
Повнымъ—повнёхонько набитъ,
Усё тамъ книжки да газеты,—
Ну, быть коробошникъ тэй, жидъ!
Товаришъ поплечъ зъ имъ иде́ть
И не́сти книжки пособля́еть,
А самъ граматыку нясе́ть,
Што въ семина́рияхъ обучають,

VII.

Во́, нѣшто разомъ зашумѣла,
Народь раздався на концы́,
И быть якъ птушки, пролятѣли
Чатыре добрыхъ молойцы.
Народъ то бывъ всё не таковскій
Самъ Пушкинъ, Лермонтовъ, Жуковскій
И Гоголь—шпа́рко коло на̀съ
Пройшаи, быть павы, па Парнаеъ.
Ну, словомъ, много тутъ народу
Собра̀лось лѣ́зти на Парнасъ:
Были́ паны, было́ и збро́ду,—
Якъ часомъ и на свѣти ў насъ.
Проми́жъ людей и я штурха́вся,
И тиснувся, што ёсть пары́;

  1. У другихъ: Кричить ёнъ гэтакъ на ўвесь станъ.