Старонка:Сборникъ памятниковъ народнаго творчества въ Сѣверо-Западномъ краѣ.pdf/405

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

Да обѣдзе мой горкій,
Безъ цябе, мой миленькій,
Нима кому рана устаци,
Чалядушку пабудзиць,

|}

(Записалъ тотъ же.)


CCLXXXIV.

(Тамъ же.)

Кукавала зязюлька у садочку,
Прилаживши галовку къ листочку,
Кукуе, кукуе ды[1] кукне:
— Хто маё гняздечко разавье,
Хто мае дзѣтачки пабяре?
Аказався салавей у лузѣ:
— Я табѣ, зязюля, въ послузя,
Я гняздечка разовью,
Твае дзѣтки пабяру.
Плакала дзѣвачка у святлицы,
Прилаживши головку къ зямлицы:
— Хто маю коску распляце,
Хто мяне да шлюбу прибяре?
Аказався братка у камори:
— Ни плачь, сястрица, ни плачь,
Я тваю коску распляту,
Я цябе да шлюбу выправлю.

(Записалъ тотъ же.)


  1. да.