Старонка:Сборникъ памятниковъ народнаго творчества въ Сѣверо-Западномъ краѣ.pdf/237

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

Поѣдземо звѣнчаемсе
Ha той букъ Дунаю.
Заѣхали до церкуоки,
Попа у дома нѣту,
Бѣдна муоя головонька,
Завязаный муой свѣту!
Ведутъ мене до церкуоки,
Мои нуоженьки не гнуцца,
Бѣдна муоя головонька,
Сами слёзоньки льюцца.
Ой вырву я зъ рожи квѣтку
А зъ берозоньки пучье:
Не вѣрь, дзѣука, кавалеру,
Што вуонъ каже — озьму це.
Вуонъ зъ тобою пье-гуляе,
Вуонъ съ тобою жартуе:
Ой вуонъ твого дзѣвоцкого
Розумоньку пробуе.

|}

(Записалъ тотъ же.)


CXIV.

(Тамъ же.)

Погнау конюшій коники
На шолковую травицу,
На шолковую травицу,
На здроёвую[1] водзицу.
Коники травы не ѣли,
Здроёвой воды не пили,

  1. ключевая.