Старонка:Сборникъ памятниковъ народнаго творчества въ Сѣверо-Западномъ краѣ.pdf/138

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

XIX.

(Тамъ же.)

Ой! волы мои половэнькыи[1],
Чомъ ви тэ не орэтэ,
Ой! оралы мы нэ стоялы
Ни кому погоняты.
Ой! літа мои молодэнькыи,
Чого такъ марно[2] идэтэ.
Ой! пошли літа зъ марнэнького світа,
Ни кому шановаты.
Мала пташэнька нэвэличэнька
По долыноньцы скачэ,
Дурна дівчина, безрозумная,
По козаковы плачэ.
Он! нэ я плачу, нэ яплачу,
Самы слезонькы льются,
Одъ мылэнького лыстонькувъ нэма
Одъ нэлюбого шлются.

(Записалъ тотъ же.)


XIII.

(Тамъ же.)

Ой сынкы мои, соколкы мои,
Дочэчкы голубочкы,
Позбырайтэся уси въ купоньку,
Як я буду вмыраты.
Ой сынкы ходятъ стыха,
Говорятъ якъ матюнку ховати;

  1. полова — мякина, половый — мякинный питающійся мякиною.
  2. напрасно, тщетно.