Старонка:Нарысы з жыцьця беларускай вёскі.djvu/13

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

драка зачалася? — За подсвинка, паны судди!… Тарасенокъ съ Никипаромъ еще съ прошлаго лѣта за подсвинка тигаюцца. Кажуть, Никипаръ подбіу́ Тарасенкова подсвинка и свѣткой Рыпина Тадэушева была… Али мало што кажуть! За якое што Тарасенокъ съ подсвинка привязау́ся къ Никипару за жонку, што, кажить, твая Дарка? Ина и карунокъ[1] плясти ня умѣить… Никипаръ начау отгрызацца. Слово за слово, али дошло дѣло до того, што и Прузына умишалася, и якъ большая язычница, начала брахать безъ конца: што ты (Тарасенокъ) и пьяннца, што твой свекоръ колесы пропіу́, што твоя Дарка ня пущи[2] Сидоровой тещи, что на мужьиной головѣ полойникъ поломала… Плела, плела, якъ ее языкъ не выперла. Тарасенокъ устау́ съ застолля да къ Никипару. Правда, Симонъ за яго: „Чаго табѣ, кажить?“ И Кузурка просіу́ и такъ и гэдакъ, а енъ усе къ яму… У хати совсимъ стямнѣло и Лявонъ начау́ мяне товхать, штобъ, значить, я зъ лавы уставау́. Вижу я, што къ зубамъ дѣло подходить. „Ищо замишають, думаю сабѣ, устау́ я и давай тискацца къ порогу. Лявонъ, вижу, кала Пракопа, да за порогъ. Я за имъ. Ночь была, паны судди, темная, али мы узяли по кію, да кала лазни по городамъ да на кладки, да на гору, да съ горы, да по мяжи къ лѣсу, а якъ спустилися къ рѣки, тутъ и наша сялиба. Тольки мы двери отперли у мою хату — вижу я Базыль мой лапти на лави плятеть, а Хадора дрова у печку кладеть. Тое-сёе. Сѣли за столъ, повячерили, покалякали[3], и Лявонъ до дня у мяне спау́. Дакъ вотъ, паночки, што быу́ я на вяселли то быу́, што чуу́ то чуу́, — што видіу́, тое видіу́, а чаго ня видіу́, того ня видіу́, и напрасно мяне у свѣтки ставили.

1897.


  1. Узорчатыя вязанья къ полотенцамъ которыя, по обычаю, изстари заведенному, сваты завязываютъ себѣ чрезъ плечи.
  2. Не лучше.
  3. Поговорили.