Старонка:Бѣлорусскіе народные разсказы (1908).pdf/69

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Гэта старонка не была вычытаная

Абышь яму страшенъ астрогъ
Енъ астрогъ святлицей называець.
Самъ Богъ повелѣваець
Што худая трава изъ города вонъ
Разбойникъ и ближняго убиваець
То долженъ убитымъ быть и онъ.
Не ужешь грабителю и конокраду
Не дать ни якого страху
Нѣ яму дать такую награду
Что голову на плаху.
А што яго у тюрму садить
Бо енъ тюрьмѣ радъ
Енъ и бѣдныхъ не щадить
Бо енъ разбойникъ воръ и гадъ.
Пану Миллеру стыдно
По разбойникахъ бѣдовать
Это честнымъ людямъ обидно
Кабъ мерзавцамъ потачку давать.
А отъ чегожъ заграничныя державы
У нихъ народъ отъ розокъ изьятъ
А завсѣ худыя справы
Яны смертью казнятъ.

|}


Артамонъ.

Богъ человѣку душу устауляець
Да енъ родитца тутъ
А народъ душу испрауляець
Тогды енъ ужо ня глупъ.
Штожъ съ той души
Коли яна не развита
Хоть яна собѣ и не грѣши
Да усе для яе закрыта,
Той человѣкъ не живой
А просто шматокъ мяса
Бо енъ съ пустой головой
Коли не положена окраса.
Кого природа надарила
То той и человѣкъ
А кого природа разорыла
То енъ не счастливый вѣкъ