Ах пшисла до нас віст, зацнэе панове!
Чуйте про бог шляхта да и вы мужове,
Шчо з вамі вшэмі почынает с дяти.
Ахтімі нікому, трэба вам дбати.
Чолом вам біет Спас, а Гузнм Іванко.
Вшэго вам наробіл ваш велікі панко
Кісель многавірча грэчыскоей вяры,
Набравшы у хрэсцян грошы аж бэз мяры.
За тысёнц чэрвоных продал нам владыцтво,
Стратилісмы юж вечнэмі часы дідіцтво.
К праву прывернул Сыльвестра владыку.
Не обачмо, панове. владыцтва до віку.
Вмудрую тое кнігу напісал пан Кісель,
Прэмудры чоловек, богдай жэ он вісял.
Благочэстивое владыцтво дал к Петру святому:
Южэж ліхо у нашых, не мець ніц нікому.
Волял Грабчыкі ойча Гулевіча,
Ніжэлі в православю владыку Дыдыча.
Зарэвіте ж, панове, жалосне, завыйте,
А того Кіселя як могучы бійтє!
Окпіл Петра святого, згудыл и Івана,
Набыл собе вірою чэрвоных два дзбана.
Тепер якого вельможном вяра учыніла,
Наша то грэчыскоя віра набавіла.
І в тым злодзей зоркуёнцы нашэе сумлене,
К Варшаве чэнсто покупіл імене.
Наша ж віра не повстала да грошы пропадлы,[1]
Урываты за тое шальбежові галы.
Тепер ні мы Русь, да ні мы и Ляхы!
Да повернет чоловек, всюды в очах страхы!
Онофрыя Блахочэстыя карчма вэ Смольніцы,
Южэ знаём, чыстэе там бывалы півніцы.
Ахтыжнам, панове на того Ядамца,
Шчо он старінны махлер и верутны здрайца.
Южэй опет мысліл, к Ляхом пріставаты,
І там яко познают […] его маты!
Познают Ляхы шчо волк, шчо собака стары.
І король познал такого Кісельніка,
Не хотыл его мяти за мечніка.
І так з Варшавы яхал без уряду,
Бедноей Русі учынівшы здраду.
Плачмож хрэстіяне спасонка світога,
Плачмож и Івана Хрістителя ёго.
А Онофрыя дзержмы пробогза бороду,
Шчобы большэго з намі не чыніл заводу.
Ляхы з Кіселём бодайжэ звітжілы,
Бодай оні до того вечнымі не былі.
Купейі продавца грэчыскоей віры
Будет колысьв пекле смолу піл без міры.
Прапануем да спампаваньня!