Перайсці да зместу

Янкові Купалу (Янчук)

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Янкові Купалу
Верш
Аўтар: Мікалай Янчук
Крыніца: Рагойша Вячаслаў. Напісана рукой Купалы: Арх. знаходкі. — Мн.: Выд-ва БДУ, 1981.
Дыфтонгі («уо» «іе») вымаўляюцца ў адзін склад. Арыгінальны тэкст верша падае Ян Максімюк

Спампаваць тэкст у фармаце EPUB Спампаваць тэкст у фармаце RTF Спампаваць тэкст у фармаце PDF Прапануем да спампаваньня!




Янкові Купалі
(на памэтку)
 
Я не бачыв тэбэ, браце,
Нікды в жыцю й в око,
Але душу твою бачу
І ціню высоко.

З твоім віершом прэд очыма
Я нэ раз оплакав
Свого краю біедну долю
Й зёмкув-нэборакув.

Бо й моя ойчызна, браце,
Як нэ руодна в Бога,
Тэж тэрпіела завшэ мукі
І была убога.

А тэпэр, як ворог еі
Нівэчыт, каліечыт,
Вжэ й сам Бог юой тые раны
Бодай чы заліечыт.

А Пудлясе і Русь Біела,
Як дьвіе сэстры руодны,
Мов одного члонкі тіела,
Былі б завшэ згуодны.

Але ж доля іх ліхая
Здавна розлучыла
І обом тяжкі на шыю
Камэнь наложыла.

І стогналі воны, й стогнут,
І будут стогнаті,
Бо то мачоха іх доля,
А нэ руодна маті.

То ж з нас кожны, хто вчувае
Ценжар того лёсу,
Як брат брата нэх ратуе
Од тяжкого цёсу.

А хоч мніе б іті й нэгожэ
В руомняшчкі з тобою,
Я вітаю тэбэ, зёмку,
Брацькою рукою.

Твойіе думы, твойіе слёзы
Наруд твуой оціеніт,
І потуомок твое ймэне
Внукові наміеніт.

А од мэнэ моім внукам
Ніц ся нэ зостанэ,
І моя нікчэмна слава
Так як сьніег розстанэ…

Нэх розстанэ, абы сонце
Было тэплэ й яснэ,
Щоб ім ліепша была доля,
Жыце сьвіетлэ й краснэ!

Jankovi Kupali
(na pametku)

Ja ne bačyv tebe, bracie,
Nikdy v žyciu j v oko,
Ale dušu tvoju baču
I ciniu vysoko.

Z tvojim viêršom pred očyma
Ja ne raz opłakav
Svoho kraju biêdnu dolu
J ziomkuv — neborakuv.

Bo j moja ojčyzna, bracie,
Jak ne rôdna v Boha,
Tež terpiêła zavše muki
I była uboha.

A teper, jak voroh jeji,
Nivečyt, kaliêčyt,
Vže j sam Boh jôj tyje rany
Bodaj čy zaliêčyt.

A Pudlasie i Ruś Biêła,
Jak dviê sestry rôdny.
Mov odnoho čłonki tiêła,
Byli b zavše zhôdny.

Ale dola jich lichaja
Zdavna rozłučyła
I obom tiažki na šyju
Kameń nałožyła.

I stohnali vony, j stohnut,
I budut stohnati,
Bo to mačocha jich dola,
A ne rôdna mati.

To ž z nas kožny, chto včuvaje
Cienžar toho losu,
Jak brat brata nech ratuje
Od tiažkoho ciosu.

A choč mniê b iti nehože
V rômniaščki z toboju,
Ja vitaju tebe, ziomku,
Braćkoju rukoju.

Tvojiê dumy, tvojiê slozy
Narud tvôj ociênit
I potômok tvoje jmenie
Vnukovi namiênit.

A od mene mojim vnukam
Nic sia ne zostane
I moja nikčemna słava
Tak jak sniêh rozstane.

Nech rozstane, aby soncie
Było tepłe j jasne.
Ščo b jim liêpša była dola,
Žycie sviêtłe j krasne!

9-VIII-18


Глядзіце таксама