Тарасъ на Парнасѣ и другія бѣлорусскія стихотворенія (1902)/Шумъ, крикъ, гомонъ у корчмѣ

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Отказъ на «Панское игрище» Шумъ, крикъ, гомонъ у корчмҍ
Верш
Аўтар: Вінцэнт Дунін-Марцінкевіч
1902 год
Въ могилевскомъ пріемѣ
Іншыя публікацыі гэтага твора: Гапон.

Спампаваць тэкст у фармаце EPUB Спампаваць тэкст у фармаце RTF Спампаваць тэкст у фармаце PDF Прапануем да спампаваньня!




IV. Шумъ, крикъ, гомонъ у корчмѣ.

Шумъ, крикъ, гомонъ у корчмѣ,
Кипить сельская дружина,
Пиво, мёдъ, горѣлку пъе́,
Ажны куритца чуприна.
Господары за столомъ
Громко гуторки вяду́ть,
А ляндарка зъ ляндаромъ.
Мёдъ, горѣлку раздають.
Хлопцы, дѣвки, молочины,
Ли порога гомоня́ть,
А старыя чаровницы
Ничкомъ ля печки сидять,
Ананьня на скрипцы йграеть
Лявониху, то бычка,
Гапонъ жару поддаваеть:
«Зыграй, кричить, казачка!»
Ажъ гукнула Катяринка,
Такъ задавъ ёй кулакомъ!
«Сяди́, моя ты малинка!»
Ды й затупавъ ходоромъ,
«Ананія, рѣжъ вясёлый!»
Кричить громко нашъ Гапонъ,
Да й забравши швыдче полы
Меремъ хохликъ, меремъ ёнъ.
То въ при́сядки выкидаеть,
Ажны стогнеть подъ имъ полъ,
То голубца́ подбиваеть,
Ажны трасе́тца хохолъ.
«Ахъ! Ухъ! Давай жару!
Давай боли! Давай пару!»
Кричить Гапонъ да й гуляеть,
Подъ скрипочку подпѣваеть;
«Ай чухъ! Каляринка,
Чаботики красны,—
Кому блищать, кого любють
Твое́ вочки ясны?
«Ай чухъ! Катяринка,
Твое́ кудри въютца,
Скачеть, пляшеть моя мила
Ажъ мочки трасутца!»
Тройчи Гапонъ промахнувъ,
Бражджать ножни съ вогнивомъ,
Ставъ на мѣсти, подпрыгнувъ,
Ды й затупавъ ходоромъ
Катяринка успляснула,
На миленькаго зирну
Хвить—сподничку расспустила,
Тройчи заняткомъ подбила,
Дробны ножки выкидаеть,
Чаровички скрипять,
А изъ вочекъ ажъ зіяеть,
Бытцомъ искры летять.
Русы коски подлетають
Косники якъ жаръ горать,
А вось, выше якъ заграють,
Такъ и возьмя припѣвать
«Милый Хартонъ, милый Савка,
Да милѣйшій мой Гапонъ!
Хохолъ ясный, поясъ красный,
А голосокъ—якъ бы звонъ!».
«Не хочу Савки, Хартона,
Мнѣ житьтя зъ ими ня быть,
Валѣй моего Гапона—
Зъ имъ ня буду я тужить».
Пяе́ть, пляшеть, подбиваеть,
Неякъ вокомъ за ёй бреде́ть
Якъ ласточка подплываеть,
Ажны хочетца глядѣть!
Ананія жъ—вовча юхо—
То ўже нечаго манить,
Шарко рѣжа изъ-за вуха,
Ажъ скрипка яго звинить.
Мятелицу пробирая
Ёмко, громко, ладный часъ!
Дробно смыкомъ подсѣкая—
Звинить рымка, гудить басъ.
Локоть упёрши у брухо,
Ли кобылки нось державъ,
Дали стихнувъ ды й зъ-за вуха,—
На лявониху поднявъ.
Схвативъ Гапонъ Катяринку,
Смѣло къ серцу притягнувъ,
Обнявши рукой за спинку,
Лявониху успрыгнувъ.
Угрунь за имъ молодицы,
Дѣвки, хлопцы, хто якъ змогъ—
Дрожать чуприны, сподницы—
Суматоха, што крый-Богъ!
Отъ пылу ажъ потямнѣло,
Хохотъ, лопотъ, шумъ да крикъ,
Якъ у горшку закипѣ́ло,
Якъ на быдло напавъ зыкъ.
Той въ присядки, той выкидки,
Чупраны, якъ щеть дрожать,
Тая бокомъ, тая скокомъ,
Да й такъ возьмуть припѣвать:

«Ахъ, коли жъ я у матульки была,
Якъ вишенька у садочку цвѣла,—
Попалася злому духу, мужику,
Ёнъ высушивъ, якъ липинку у духу.
Наѣхало повенъ дворъ татаро́въ,
Да узяли жъ мойго мужа у полонъ.
Не жаль жа мнѣ, што яго узяли,
Тольки шкода, што ня крѣпко звязали:

Ёнъ, поганецъ, утяче́ть, утяче́ть
Мнѣ головку натовче́ть, натовче́ть
Треба будя стеражчися утекать,
Зъ воробъями подъ стрѣхою ночевать!».

Дали крикнула Татяна,
Обнявши за шію Яна:
«Пошовъ Янка у грибы,
Татяна въ опе́нки:

Споткалися, обнялися,
Якъ дѣтки маленьки!»
А за ёю Халимонъ,
Гудить, якъ царковный звонъ:

«Ой, Божа мой, Божа!
На што я родився:
Состарѣвся, якъ собака,
Досюль не жанився!

Переставъ—Ганка спляснула,
Ды тоненько затянула:
«На вулицы хурта бреша,
А до мяне милый чеша,

А ти чеша, ти ня чеша,
Да не даромъ хурта бреша!»
Вотъ такъ пляшуть, припѣвають,
Хохотъ, лопотъ, крикъ и зыкъ,
Ажъ подъ стропъ пыль подметають,
И якъ рѣзавъ—рѣжа смыкъ.
В. Дунинъ-Марцинкевичъ