Тарасъ на Парнасѣ и другія бѣлорусскія стихотворенія (1902)/Тарасъ на Парнасѣ

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Прадмова Тарасъ на Парнасѣ
Паэма
Аўтар: Канстанцін Вераніцын
1902 год
Панское игрище
Іншыя публікацыі гэтага твора: Тарас на Парнасе.

Спампаваць тэкст у фармаце EPUB Спампаваць тэкст у фармаце RTF Спампаваць тэкст у фармаце PDF Прапануем да спампаваньня!




I. Тарасъ на Парнасѣ.[1]

I.

Ти знавъ хто, братцы, зъ васъ Тараса
У полясо́вщикахъ штобывъ?
На Путяви́щи, у Парнаса[2],
Ёнъ тамъ ли ла̀зьни близко живъ.
Што жъ? Челоѣкъ ёнъ бывъ рахма̀ный,
Горѣлки у гу́бу ён не бравъ:
Зато жъ у ла̀cцы бывъ у пана, —
Яго панъ дужа шановавъ
Любила тожъ Тараса й па̀ня,
И войтъ ниразу не збрахавъ.
Зато жъ Тарасъ болото зъ ра̀ньня
До тёмной ночи пильнова̀въ.
Чуть зо́локъ—ёнъ стрѣльбу́ за плечи,
Заткне́ть сяке́ру за поя́съ
Завсёгды[3] ходить боръ стяре́гчи
И пту́шакъ бить зъ ружжа Тарасъ.
Ходивъ ти довго ёнъ, ти мало,
Да то́льки нѣ́што одинъ разь
Бѣда въ бору яго спотка̀ла…
Во́ якъ казавъ намъ самъ Тарасъ:

II.

«На са̀маго Кузьму-Демяна
Пошовъ я ў пу́щу[4] про́мижъ мховъ.
Уставъ я нѣ́што ду́жа рано,—
Здае́тца, съ пе́ршихъ пяту́ховъ.
Иду сабѣ́ я понемно́гу,
Али́ й на пень тро́ху присѣвъ.
Ажъ тутъ лопъ-лопъ! черезъ дорогу,—[5]
Якъ бы́тцомъ тетярю́къ заятѣ́въ.
Зложи́всь я стрѣ́льбой, кляпсь!—не па̀лить,
Крамзель—зъ друго́го!—[6] не пяке́ть!
Гляжу—ажъ воеь зъ-за е́ли ва̀лить,
Якъ быть[7] хоро́мина-мядьвѣдь!
Хоть не трусливый я дѣти́на,
Али затрёсся, якъ осина,
Зуба̀мъ, быть тютька, лепячу́
Гляжу—ажь зло́мана ляси́на[8],
И ўзду́мавъ:—Дай-ка ускачу!

III.

Скакнувъ—не тра̀пивъ, послизну́вся!
И ў я́му молоньнёй[9] лячу!
Лятѣ́въ—лятѣ́вь, якъ рѣзану́вся,—
Ажъ стало зе́ляно въ воччу́!
Лятѣ́въ ти до́вго я, ти мало,
Того́ ния́къ не утямлю́,
Али́ ўжо ладно разсвѣтало,
Якъ я звалився на зямлю́.
Уставъ зь зямли́, обколоти́вся,—
Бо бывъ в грязи́ я,—[10] якъ свиньня,
И ду́жа-дужа я диви́вся,—
Гдѣ опыну́вся гэто я?
Рукой поскрёбши коло ву́ха
Добывъ сь таба́кой рогове́нь,
И хра̀пу напихавъ тярту́хой,—
Бо ня ўживавъ я цѣлый день!
Якъ просвятлѣли мое́ вочи,
Мядьвѣдя я ўжо не ўвидавъ,
Закинувъ я стрѣльбу́ за плечи,
И по бокамъ глядѣть я ставъ,

IV.

А вохъ ти-мнѣ! якъ тамь приго́жа!
Ну, бы́тцомъ хто памаловавъ!
Чарвоны краски, макъ и рожа,—
Ну, быть ширинку[11] хто послав
И птушки ёсь тамъ; дужа стройно[12]
Пяю́ть, полѣпши соловъя!
А вохъ-ти-мнѣ, а-а-вой-я![13]
Куды потра̀пивъ гэто я?
Стоявъ я довго и дивився,
Разя́вивъ зя́пу[14] и глядѣвъ,—
Ажъ-вось отку́литька зьявився,—
Ти то пришовъ, ти прилятѣвъ—
Хлопчи́на нѣ́йкій[15] круглоликій[16],
Увесь кудрявый, быть баранъ.
И за плячми ў яго вяликій[17]
Приче́пленъ лукъ бывъ и ковчанъ.
— Откуль, куды дорога гэта?
Спытавсь я ў хлопчика тойчасъ.
— Дорога гэта[18] съ того свѣта,
Иде́ть просто на Парнасъ!
Сказавши, хлопчикъ того часу
На крыльяхъ шпарко полятѣвъ,
Дорогу жъ показать Тарасу
Ня мѣвши часу, не хотѣвъ.

V.

Помысливъ я тогды нямного:
Што за шайтанъ Парнасъ такій?
Пошовъ я просто той доро̀гой,
Узявши ў руки добрый кій.
Пройшовъ вёрстъ десять той дорогой,
Ажъ ба̀чу я—гора стоить.
Подъ той горой народу много
Якь быть, кирмашъ якій киши́ть[19]
Пришовъ я ближи,—што за лихо:
Народъ ня про́стый, всё паны!
Хто дужа шпарко, хто поти́ху,—
Вси лѣзуть на гору́ яны.
Быть жи́ды въ школи, голосують,
Готовъ одинъ другого зъѣсть,
Бо каждый морду впе́редъ суеть,
Штобъ пе́ршимъ на гору́ узлѣ́зть.

VI.

Уси яны[20] тягають книжки,
Ажъ зъ и́ншихъ потъ руччомъ плющи́ть,
Другъ дружки вытискають кишки,
Ажъ нѣхто про́межъ ихъ пищи́ть:
«Помалу, братцы! не давитя
Мой хвельлятонъ вы и «Пчалу»,
Мяне жъ само́го вы пусти́тя
И не дяржи́тя за полу́!
А нѣ, дакъ до-души въ газети
Я васъ облаю на ўвесь свѣтъ,—
Якъ Гоголя у прошлымъ лѣти!
Я жъ самъ редахторомъ газетъ»…
Гляжу сабѣ, ажъ гэто сивый,
Короткій то́встый—быть чурбанъ,
Плюгавый, дужа некрасивый,
Кричить, якъ оглашенный,—панъ.[21]
Нясёть вяликій мѣхъ панъ гэтый,
Повнымъ—повнёхонько набитъ,
Усё тамъ книжки да газеты,—
Ну, быть коробошникъ тэй, жидъ!
Товаришъ поплечъ зъ имъ иде́ть
И не́сти книжки пособля́еть,
А самъ граматыку нясе́ть,
Што въ семина́рияхъ обучають,

VII.

Во́, нѣшто разомъ зашумѣла,
Народь раздався на концы́,
И быть якъ птушки, пролятѣли
Чатыре добрыхъ молойцы.
Народъ то бывъ всё не таковскій
Самъ Пушкинъ, Лермонтовъ, Жуковскій
И Гоголь—шпа́рко коло на̀съ
Пройшаи, быть павы, па Парнаеъ.
Ну, словомъ, много тутъ народу
Собра̀лось лѣ́зти на Парнасъ:
Были́ паны, было́ и збро́ду,—
Якъ часомъ и на свѣти ў насъ.
Проми́жъ людей и я штурха́вся,
И тиснувся, што ёсть пары́;
Вотъ чуть-ня-чуть тыки́ пробрався
И лѣзу просто до горы.

VIII.

Узлѣзъ, гляжу,—ажъ хата но́ва
Стоить, за звычай, панскій дворъ,
Круго́мъ яго тамъ[22] тынъ ело́вый:
Нябось, ня плохъ,—ня ўлѣ́зеть воръ!
А па дворѣ томъ[23] свиньни хо́дють,
Собаки, козы, бараны́…
Знать, и боги́ хозяйство водють,
Коли свиньней держа́ть яны.
На гро́ши въ тронки тутъ гуляють
Парнасьски хлопцы-дятюки́;
А хто копейки зь ихъ ня ма́еть,
Той лу́пить тольки у шляки́[24]
Улѣзъ къ богамъ тогды я ў хату…
А вохъ-ти-мнѣ! ни дать, ни ўзять—
Быть у казарми тугь солдаты,—
Боговъ ня можно сосчитать!..

IX.

Тарасу лихо-што здае́тца:
Ну, быть у ра́ньди ёнъ сяди́ть,
Хто пи́пку курить, хто смяе́тца,
А иньшій пѣсню бурузди́ть.
Глядить ёнъ, ажъ па лавцы шіють
Шавцы́ богинямъ ходоки́,
Богини жъ у корытахъ мыють
Богамъ рубахи и портки́.
Сатурнъ, лыки размочивши,
Подви́ркой, лапти подплетавъ,
По свѣту ладнаго сходивши,—
Лаптей ёнъ много потоптавъ.
Няпту́нъ на лавцы чинить сѣти,
И во́сьти со́дить на шасты́,
При имъ жа, мусить, яго дѣти
Диравы ладють[25] нероты́.

X.

Вось бье́тца Марсъ изъ Геркуле́сомъ.
А Геркулесъ—якъ быть мядьвѣдь!
Штобь тѣшить стараго Зяве́са,
Хохолъ ёнъ Марсу ловко мне́ть!
Зяве́съ жа па̀ўзничъ лёгъ на пе́чи,
Сермягу въ головы поклавъ,—
Ёнъ грызъ на пе́чи стары плечи
И нѣшто въ бородѣ шука́въ.
Во́ передъ люстрой задкомъ ме́леть
И масломъ ма́жить волосы́
И нѣ́чимъ морду свою бѣ́лить—
Вене́ра,—знать, дели-красы.
Амуръ жа зъ дѣвками жарту́еть;
Ну, про́сто, смѣхъ ажны бяре́ть[26]:
То ёнъ знятѣ́йку поцалу́еть,
То хустку[27] зъ головы здяре́ть.
То́ у гусли ёнъ зайграеть
То пімхвамь ибепю запяе́ть,
То однымъ вокомъ ёнъ мирга̀еть,
Якъ бытцомъ ёнъ кого зове́ть.

XI.

Вось затряслася вся гора:
Зявесъ на пе́чи зворохнувся[28]
Зѣвнувъ и дужа потягнувся,
И кажеть: ѣсть ужо́ пора!
Пригожа дужа дѣвка Ге́ба
Горѣлки въ чарки[29] налила;
И, якъ жаро̀нъ, бука̀тку[30] хлѣба
Принёсши, брякъ! серёдъ стола.
Въ стряпу́хи взя́та йна на не́бо,
Вабъ ѣcть варить и gлатьтя мыть.
Нябось, на тяжким живе́ть хлѣби!
Ти шутка жъ столькихъ накормить?
Во́ съ усяго́ собрались неба
Якъ тараканы[31] коло хлѣба,
Боги́, и сѣли вкругъ стола.
Потравы смашны сь пе́чи Геба
а Носить до сто́лу почала́.

XII.

Сперва[32] дала ина капусту
Тогды со шква́рками куле́шъ,
На молоцѣ́ крупе́ню густу—
Дае́ть уво́лю, тольки ѣжъ!
И съ постоялкой журъ стюдёный,
А съ каши сало ажъ тякло́,
Да и гусятины пряжо́ной[33]
Уволю всимъ богамъ было.
Якъ узнесла жъ на столъ килба́сы,
Блины овсяны въ рѣшетѣ́,
Ажъ слюньки потякли́ ў Тараса,
И забурчало въ животѣ!
Горѣклу пить боги поча́ли,
Зь носатки въ чарки знай-што льють!
Подпивши, пѣсни закричали,—
Ну, быть у ранди, вей пяють!
Бахъ сиъя́на пѣвъ таки припѣвки,
Што ажъ неможно говорить,—
Ажны ўворомилися дѣвки,
Якъ ставь ёнъ рѣчи разводить!
А Зявесъ такъ настебався,
Што носомъ чуть землю ня рывъ;
Ёнъ вочи жмуривъ и кивався,
Да бытцомъ нѣшто гомонивъ…
Хоть не моё то, правда, дѣло
Не слѣдъ мнѣ, можа, и казать,
Любивъ ёнъ тѣшить грѣшно тѣло,
Часами й ловко подгулять!

XIII.

Али—таки боги́ устали,
Якь всё пофли—попили,
Во́, разомъ у дуду́ зайграли,
Скакать богини почали́.
Узявши хусточку, Вене́ра
Пошла мяте́лицу скакать,—
Пригожа, стройна, черезъ мѣру,—
Перомъ не можно написать!
Черо́вна, то́вста, круглолица,
И вочи́, быть на колесѣ;
Якъ жаръ, горить яе́ сподница,
И стужка[34] впле́тена въ косѣ!
Хапивши ке́лашакъ горѣлки,
Амуръ ящо повесялѣвъ:
Играть почавъ ёнъ на свирѣльки
И дѣвкамъ стройны пѣсни пѣвъ.
Няпту́нъ съ приго́жанькой ная́дой
Пошовъ въ прися́дку казака:
Нябось, и у старо́го гада
Кровь грѣеть, якъ у дѣтюка̀.
А во и самь Юпи́теръ зъ Ве́стой
Пустився, старый хрѣнъ, у плясъ;
Якъ быть жанихъ перадъ нявѣстой,
Заткнувъ ёнъ руки за поя́съ.
А во и Марсъ у новыхъ бо́тахъ,—
Ёнъ, мусить, ботовъ не жалѣвъ,—
Бо зъ ни́мхвами скакавъ до поту
Гулявъ у жмурки и шалѣвъ.
И каждый богъ такъ расплясався,
Што ажъ няможно удержать;
А хто горѣлки настеба́вся,
Того подъ лавку клали спать

XIV.

Во якъ гравъ дударь плясуху,—
Ниякъ Тарасъ нашъ не ўтярпѣвъ[35],
И зъ лавки ёнъ што—ёсти духу
Скакать на хату Полятѣвъ.
Якъ ставъ присту́кавать[36] ото́пкомъ,
Ажъ ротъ разявили боги́:
То ёнъ прито́пнеть, то присви́снеть,—
То шпа̀рко по́йдеть[37] у круги́.
Глядѣвъ Юпитеръ и дивився,
И подъ дуду́ въ ладоши бивъ.
Али къ Тарасу приближи́вся.
И во́ якъ ёнъ яго спросивъ:
«А ты отку́литька, пріятель?
Зачимъ пришовъ ты на Парнасъ?
Ты хто таке́й: ти ты писатель?»[38]
— «Нѣ, мой панокъ! сказавъ Тарасъ:[39]
Я полясовщикъ съ Путяви́ща,
Чуть-золокъ ся́ньни я зъ двора,
Пришовъ сюды я до повдня ще,
Ды ўжо й домовки мнѣ пора!
Ти ня была бъ, паночекъ, ласка
теюль домовъ мяне отвесть:
Ходивши по горѣ Парнасьской,
Мнѣ дужа захотѣлось ѣсть»!

XV.

Кивнувъ Зяве́сь, и мигомъ Ге́ба
Круне́ни въ миску налила́
И добрую краюшку хлѣба,
Сказавши: ѣжъ! мнѣ подала.
Крупени вволю настеба́вшись[40],
Я ўсихъ подяковавъ боговъ;
Хотуль[41] за плечи привязавши,
Собрався йти ужо домовъ.
Ажъ во́ зяхви́ры подхватили,—
Хто за руку, хто за поя́съ,
И, быть якъ птгушки, потащили
Яны мяне черезъ Парнасъ.
Нясли́ на крыльляхъ, быть якъ вѣтеръ,
И просто принясли́ въ нашь лѣсъ.
Гляжу я: мусить, ужо вечеръ,—
Бо молодикъ на небо взлѣзъ»!..
Съ тыхъ поръ Тарасъ ужо ня хо́дить
Такъ дужа рано по борамъ;
А черезъ гэто ёнъ ня шко́дить
Бярве́ньня красти по ночамъ[42].
Дыкъ во́-што бачивъ нашь Тарасъ,
Къ богамъ узлѣзши на Парнасъ!
Ёнъ мнѣ про гэто[43] разсказавъ,
А я въ паперку записавъ.




  1. Сводная редакція
  2. Вар. Панаса
  3. У другихъ: заўжды.
  4. У наспы.
  5. Ажъ разомъ—лопъ! чаразъ дорогу.
  6. У другій.
  7. Ёсь.
  8. У другихъ: осина.
  9. Мозговнёй.
  10. У болоти.
  11. Сукенку, китайку.
  12. Стройны.
  13. А вохъ-ти Мнѣ, а вой-ё.
  14. Ляйку.
  15. У другихъ: пекный.
  16. Круглощокій.
  17. Широкій.
  18. Дорога гэта? Съ того свѣта.
  19. Кипить.
  20. Съ собой.
  21. У другихъ: Кричить ёнъ гэтакъ на ўвесь станъ.
  22. У другихъ: Кругомъ обнесенъ тынъ еловый.
  23. А по двору тутъ.
  24. Просто у носки.
  25. Лапють.
  26. У другихъ: глядѣть.
  27. Шмотку.
  28. Зевесъ съ печи обшахнувся.
  29. У чарку.
  30. И добрую букатку.
  31. Бытцомъ прусаки́.
  32. У другихъ: сперша.
  33. Пячоной.
  34. Устужка.
  35. Не стярпѣвъ.
  36. Притоповать.
  37. У другихъ: ходить.
  38. Ти не писатель.
  39. Нѣ, мой паночекъ: я Тарасъ
  40. Крунени я паспіковавшись.
  41. Кошель.
  42. У другихъ: ёнъ ворамъ.
  43. Ёнъ мнѣ гэто.