Перайсці да зместу

Бѣлорусскій сборникъ (1885—1912)/3/Сказки миѳическія/50

З пляцоўкі Вікікрыніцы
49. Иванька–сынокъ.
Народная казка
Крыніца: Романов, Евдоким Романович. Белорусский сборник : Вып. 1-9 / Е. Романов. Сказки / 7 т.; 22. — Киев : тип. С.В. Кульженко, 1885-1912 — Витебск : типо-лит. Г.А. Малкина, 1887. — [4], XX, 444 с. — C. 268

Спампаваць тэкст у фармаце EPUB Спампаваць тэкст у фармаце RTF Спампаваць тэкст у фармаце PDF Прапануем да спампаваньня!




а, Живъ дзѣть зъ бабый, и ня було у ихъ дзяцей. Тоды баба кажець дзѣду: идзи ты, дзѣдзька, у лясокъ, отсячи пенюшокъ, здзѣлай люлечку, уложи буртулёкъ и кылыши! Дзѣтъ послухавъ, пошовъ у лясокъ, ссѣкъ пенюшокъ, здзѣлавъ люлечку, уложивъ буртулёкъ и ставъ кылыхаць. Кылыши дзѣтъ, кылыши—пыкызалася ручка. «Цыцъ, бапка, пыкызалася ручка!»—Кылыши, дзѣдзька-лябедзька,—ци не пыкажетца другая!.. Дзѣтъ кылыши, кылыши—пыкызалася другая ручка. «Цыцъ, бапка, пыкызалася другая ручка!»—Кылыши, дзѣдзька-лябедзька,—ци не пыкажетца ношка!.. Дзѣтъ кылыши, кылыши—пыкызалася ношка. «Цыцъ, бапка, пыкызалася ношка!»—Кылыши, дзѣдзька-лябедзька,—ци не пыкажетца другая!... Дзѣтъ кылыши, кылыши—пыкызалася другая ношка. «Цыцъ, бапка, пыкызалася другая ношка!»—Кылыши, дзѣдзька-лябедзька,—ци не покажетца головка!.. Дзѣть кылыши, кылыши—пыкызалася головка. «Цыцъ, бапка, пыкызалася головка!..» Отъ, ёнъ вылѣсъ зъ люльки, и пошовъ и сѣвъ на печи зы стовпомъ. Дзѣтъ и баба дали яму̀ имя Иванька. Стала баба обѣдъ готовиць: «дзѣдзька-лябедзька, сходзи воды!» А Иванька кажець: «я сходжу, мамулька!»—А ты шъ маленькій?—«Ну во̀: сходжу!» И принѣсъ воды. Наготовила баба горшки: дзѣдзька-лябедзька, сходзи дровъ! А Иванька кажець: «я сходжу, мамулька!»—А ты шъ маленькій!—«Во̀, сходжу, намулька!» Сходзивъ, дровъ принёсъ. А тоды кажець бацьку: «идзи ты, татка, ў лясокъ, отсячи буртулёкъ, здзѣлый мнѣ човникъ, я поѣду рыбку ловиць!› Дзѣтъ пошовъ у лясокъ, ссѣкъ тамъ буртулёкъ и здзѣлывъ човникъ яму̀. Ёнъ и поѣхувъ рыбу ловиць. Зварила баба обѣдъ и пынясла яму ѣсци. Пришла къ рѣчцы и стала яго гукаць: «сынку мой, сынку! перяпечка зъ макымъ, каша зъ маслымъ!» Енъ почувъ: «моя, кажець, мамка, моя!» Пріѣхувъ, подъѣвъ, рыбу отдавъ, и ўзнова поѣхувъ рыбу ловиць.

Жила тутъ неподалеку вѣдзьма. Почула яна, якъ матка гукаець Иваньку, и зыхоцѣла яго зьѣсь. Пришла къ берягу и стала яго гукаць (басомъ): «сынку мой, сынку! перяпечка зъ макымъ, каша зъ маслымъ!» Енъ почувъ, што не яго матка: «не моя мамка, кажець, не моя!» Тоды вѣдзьма пышла къ кывалю. «Кываль-кывалёныкъ, скуй мнѣ язычоныкъ!» Кываль скувавъ. Ина ўзнова пышла къ берягу и стала гукаць: «сынку мой, сынку! перяпечка зъ макымъ, каша зъ маслымъ!» Енъ думывъ, што матка, и пріѣхавъ къ берягу. Вѣдзьма яго ухалила и пынесла къ сабѣ. Принесла и кажець своѣй дочцѣ Алени: «вымый яго, ды вытыпи печку, ды сысмажъ! А я пойду привяду вороньн*я*—крючча̀!» Вѣдзьма пышла, а дочка Алена вымыла яго, вытыпила печку жарко, тоды гово̀риць Иваньку: садзись ны лопату! Енъ съвъ, ды не такъ. Яна кажець: во гэтыкъ сядзь! А ёнъ кажець: я шъ ня умѣю, пыкажи мнѣ! Ина сѣла ны лопату, а ёнъ узявъ и ўсадзивъ яе у печь, и засло̀нкый прикутывъ. А самь узлѣсъ на дупъ, и сядзиць.

Пришла вѣдзьма зъ вороньнёмъ, съ крюччомъ, и зьѣла свою дочку̀. Воро̀ньня жъ да крючча лягли спаць, а яна стала кычатца. Кычаетца ды говориць: пывалюсю, пыкачусю, наѣвшиси Иванькываго мяса!.. А енъ зъ дуба: пывалюсю, пыкачусю, наѣвшиси Аленкиныго мяса! Ина глядзиць, ажно енъ на дубу! Тоды пышла вѣдзьма къ кывалю, и ныкувала мѣхъ тыпоровъ. Стала сѣчь дупъ. Якъ тольки яна сѣкане́ць—ямка зыросце́ць. Пулумала мѣхъ тыпоровъ. Побѣгла узнова къ кывалю, ныкувала два мяхи тыпоровъ. Ашъ лецяць гуси. Иванька, просиць у ихъ пяричыкъ (пёрко-пярѝнка, единичн.) Явы яму киныли пы пяринцы. Иванька опторкувъ одну ручку. Ляциць другое стадо гусей. Ивапька пыпросивъ у ихъ пяриныкъ. И яны яму киныли пы пяринцы. Енъ другую ручку опторкувъ, и пыляцѣвъ у свѣтъ.

А вѣдзьма сѣкла-сѣкла дуба, два мяхи тыпоровъ пылымала, и ня ссѣкла.

Д. Кишки, латыговск. вол. сѣнн. у.

Ср. Афан. I, 35; VI, 109; VII, 247. Худяк. II, 60. Чубинск. 406. Кулиша II, 17; Драг. 353.

1) Ват. яворъ. 2) Сказка оканчивается и такъ: подбѣгла вѣдьма подъ широкаго дуба, ходя кружка̀, а Иваньки ня бача. А Иванька узявъ да голину отломивъ, да голину якъ шибнувъ, дакъ и вѣдьму убивъ. Вотъ табѣ, вѣдьма! И Аленки нема, и вѣдьмы нема, А Иванька, живъ остався..