Перайсці да зместу

Бѣлорусскій сборникъ (1885—1912)/3/Животный эпосъ/16

З пляцоўкі Вікікрыніцы
Быкъ, парсюкъ, козелъ 16. Гусакъ, медвѣдь, вовкъ, лисица, кабанецъ.
Народная казка
Крыніца: Белорусский сборник : Вып. 1-9 / Е. Романов. Сказки / 7 т.; 22. — Киев : тип. С.В. Кульженко, 1885-1912 — Витебск : типо-лит. Г.А. Малкина, 1887. — [4], XX, 444 с. — C. 23
Лиса и дроздъ

Спампаваць тэкст у фармаце EPUB Спампаваць тэкст у фармаце RTF Спампаваць тэкст у фармаце PDF Прапануем да спампаваньня!




Звѣри в ямѣ.

Живъ сабѣ дѣдка да бабка, и бывъ у ихъ гусакъ. Пошовъ гусакъ у Кіявъ Богу молитца. Ишовъ енъ, ишовъ, бягить мядвѣдь: «гусакъ, гусакъ, куды ты идешь?»—Пойду у Кіявъ Богу молитца!—«Пойду и я съ тобой?»—Иди, да не п..и! Вотъ идуть удвоихъ. Бягить вовкь: «гусакъ, гусакъ, куды ты йдешь?»—Пойду у Кіявъ. Богу молитца!—«Пойду и я?—Иди, да не п..и! Воть идуть утроихъ. Бягить лисичка-сястричка: «гусакъ, гусакъ, куды ты йдешь?»—Пойду у Кіявъ Богу молитца—«Пойду и я съ тобой?»—Иди, да не п...и! Вотъ идуть учетвярыхъ. Бягить кабанецъ: «гусакъ, гусакъ, куды ты йдешь?»—Пойду у Кіявъ Богу молитца!—«Пойду и я?»—Иди, да не п..и! Вотъ идуть упятехъ. Ишли, ишли яны, пройшли много, стоить ровъ широкій—глыбокій. Стали яны пераходить: гусакъ поднявся—и пералятѣвъ, и пошовъ собѣ даляй; мядвѣдь разогнався—да ў ровъ. Вовкъ разогнався—ла ў ровъ. Ахъ, ты, вовчища-дурачища, кажа лисица: во якъ я побягу, дакъ и пераскочу! Якъ побѣгла, да ў ровъ. Кабанецъ разогнався—и той туды полятѣвъ. Сядѣли яны, сядѣли у рови, захотѣли ѣсти. Лисица и говора: ну, хто старѣй, того и будомъ ѣсти! Кабанецъ кажа: мнѣ отъ родовъ да пять годовъ. Вовкъ кажа: мнѣ отъ рода̀ чатыре года̀. Мадвѣдь кажа: мнѣ отъ рода̀ да три года̀. А лисица кажа: мнѣ отъ рода да два года. Вотъ узяли и стали кабанца ѣсти. Послѣ узялись за вовка̀. А лисица выкопала ямочку, и наховала у ямочку кишакъ. Зъѣли вовка; лисица, сѣдя на ямочцы, тягая съ подъ сябѣ кишки да ѣсть. А мядвѣдь прося: лисичка-сястричка! дай и мнѣ хоть одну кишачку! А лисица кажа: ахъ, ты мядвѣдища-косолапища! Ты жъ бачишъ, въ я лапой тягаю зъ живота. Вотъ возьми, да лапой, самъ съ сябе тягай да й ѣжъ! Мядьвѣдь послухавъ, лапой кишки зачарепивъ, и тягня, да самъ сябе и разорвавъ, и здохъ. Лисица яго и зъѣла. А посли и нечаго ѣсти. Воть яна и пошла по рову. Бача, стоити дубъ; на тымъ дубу дятлиное гняздо. Лиса и кажа: дятелъ, дятелъ, выдовбай мнѣ лѣсвичку, дыкъ ня буду твоихъ дѣтокъ ѣсти; а коли ня выдовбаешъ, дыкъ узлѣзу, да дятей поѣмъ. Вотъ дятялъ довбавъ, довбавъ, выдовбавъ лѣсвичку: дыкъ лисица полѣзла по лѣсвицы, да й поѣла дятлиныхъ дѣтокъ, а оттуль изъ ро- ва выскочила.


Гомельск. у.


Варіантъ рогач. у. «Жили сабѣ дѣдъ да баба. Дѣдъ ходивъ у лѣсъ за промысломъ, а баба была дома, пякла пироги. Вотъ разъ дѣдъ знашовъ у лѣси викаго кабанчика и принесъ яго домовъ. Подержали яны кабанчика у двор нядѣли двѣ, енъ и привыкъ къ двору. Отъ, стали яны яго у лѣсъ пускать жолудовъ ѣсти. Енъ урани побягить, а на ночь домовъ прибягить. Разъ, такъ бягить енъ у лѣсъ, ажъ сустрѣкая яго серый вовкъ:«кабанчикъ, кабанчикъ, я тябе хочу зъѣсть!»—Ня ѣжъ мяне, сѣрый вовкъ, лучьчи ходи со мной у лѣсъ: залятѣли тамъ гуси зъ дяревни, коло тыхъ поживисься. Вовкъ повѣривъ, и нобѣгли яны удвухъ съ кабанчикомъ. На дорози бывъ тамъ ровъ. Кабанчикъ-жа зная ровъ; вотъ енъ разогнався и пераскочивъ, а вовкъ и упавъ у ровъ. Кабанчикъ и кажа: тутъ тяп рь поживись! Самъ побѣгъ у лѣсъ, наѣвся жолудовъ и вярнувсь домовъ. На другій день сустрѣкая яго лисичка-сястричка: «куды ты йдешь, кабанчикъ?»—У лѣсъ. «Зачимъ?»—Жолудовъ ѣсти.—«И я съ тобой пойду?»—Ходемъ! Тольки доходять яны до рова; кабанецъ свокъ—и пераскочивъ, а лисичка у ровъ къ вовку! Кабанчикъ наѣвся жолудовъ и вярнувсь домовъ. На третьтій день суетрѣкая яго заяцъ: куды йдешь, кабанчикъ?—У лѣсъ, жолудовъ ѣсть.—«Возьми и мяне съ собой!»—Ходемъ! Подыйшли къ рову, заяць и ввалився у ровъ. Стало ихъ тяперъ тамъ троя: вовкъ, лисица и заяцъ. Жили яны, жили, и нечаго было имъ ѣсти. Вотъ лисица зъ зайцомъ зговорились задушить вовка, якъ енъ заснеть. Якъ уздумано, такъ и здѣлано: задушили вовка и зъѣли. Тоды лисица задушила зайца, и осталась одна....» Окончаніе: «Якъ тольки лисица выпрыгнула зъ рова, а я зъ за куста, да лисицу и убивъ! И тяперъ яще ё у мяне воротникъ зъ яѐ!...» Весьма сходная съ этою сказка помѣщена у Афан. III, 77. См. также примѣч. къ сказкѣ № 2 «Жоронцы» и слѣдующій №.